БАРКЛАЇ

Микола Рудь

З рослин акваріумної флори, що користуються популярністю в широких колах любителів, барклаї без сумніву займають особливе місце. Під об■єднаною тривіальною назвою ⌠барклаї■, як правило, розуміють чотири види: довголисту (b. longifolia), круглолисту (b. rotundifolia), мотлі (b. motleyi) та так звану червонолисту форму* відому під тривіальною назвою перувіана. Питання їх таксономічного походження, до останнього часу, не набуло одностайної думки. Відомий німецький гідроботанік Гельмут Мюльберг розглядає барклай в складі родини лататтєвих (німфейних) ( Nimphaeaceae ). В системі Тахтаджяна ці рослини виділені в окремий таксон (родину), що включає лише один рід, до якого входить три види.

Рід барклай ( Barclaeaceae ) був вперше описаний датським лікарем і науковцем-ботаніком Н. Валічем в 1827р. і названий на честь англійського садівника та колекціонера рослин Барклая (G.W. Barclay). У виділений Валічем рід, входила, на той час, лише одна рослина - ним же описана барклая довголиста (Barclaya longifolia Wal. 1827).

Всі барклаї поширені в тропіках Південно-Східної Азії. Їх характерний біотоп - невеликі затоки, неглибокі канави, що з■єднують лісові водойми.В країнах даного регіону вже давно знищені реліктові ліси та змінено природній первинний ландшафт. Це відбулось через швидкій розвиток економіки цього регіону і зміну патріархального способу життя тубільців. Особливо помітні зміни за останні три десятиліття сталися в районах прилеглих до протоки Джохор. На місці колишніх первинних лісів висаджені каучукові дерева, ананасові плантації, кокосові пальми. Саме тому фрагменти природного ландшафту цього регіону можна побачити лише в ботанічному саду міста Джохор-Бару - адміністративному центрі штату Джохор в Малайзії. Однак, на щастя, в деяких районах Малайзії, до нашого часу ще збериглись куточки дикої природи. Це заболочені місця в басейнах річок Муар та Паханг. За свідченнями чеського дослідника Саділека (Sadilek), який вивчав гідрофлору цих місць, на рівні з виявленими природніми ареалами барклай мотлі та круглолистої, знайдено місця де зустрічались зарості криптокорин війчастої, нурі, кордати, пурпурової, Гріффіта, Шульца. Окрім цього, виявлено бліксу колючепильцеву, лімнофілу індійську, пухирчатку та досить цікавий невизначений до виду елеохаріс. Активна реакція води в місцях концентрації згаданих видів рослин мала показники Рh 4,8-6 при твердості не вищій за 2^о.

Всі відомі види барклай в природі ростуть виключно в зануреному стані. Через це, при посухах і довготривалій відсутності опадів, їх ареал суттєво зменшується. Це, також, відбувається через широкомасштабне осушування боліт. Виходячи з цього, можна прогнозувати занесення всіх видів барклай без вийнятку до реєстру видів, яким загрожує знищення.

Для акваристів, що займаються проблемами культивування акваріума рослинного типу, який також відомий багатьом любителям під терміном ⌠голандський■, барклаї являють інтерес, перш за все, як ключові елементи композиції, здатні вносити в загальну картину колористичне різнобарв■я. Лише кілька дорослих екземплярів барклаї довголистої, здатні виконувати в композиційному плані роль головних візуальних елементів (так званих ■сильних точок■). За їх рахунок, можна надати всій композиції логічну, завершену форму, а також внести ефект просторової перспективи. Формування композиції в голандському акваріумі, без застосування рослинних елементів червоно-коричневого кольру - малоперспективні. Варіації кольорів лише від світло-зеленого до темного - малоцікаві. Тому для любителів акваріумного фітодизайну, завжди були привабливими аманія сенегальська, всі альтернантери та види подібні їм за забарвленням.

Композиційне розташування рослин в акваріумі, як правило, здійснюють за принципом масивності - тобто щільними групами і спрямовують на них окремі відрегульовані за потужністю та спектром випромінення джерела освітлення. Тільки за таких умов можливо досягти задовільних результатів в культивуванні вищезгаданих видів.

Як показує досвід, всі водні рослини що мають насичене червоне забарвлення, завжди були проблемними в культурі та розмноженні. Нажаль, незважаючи на неодноразові завезення багатьох видів в Україну, вони не стали загальновідомими. Так сталось свого часу з цікавою, декоративною формою альтернантери, яка в середовищі акваристів отримала тривіальну назву ⌠альтернантери Ратая■. Не виправдали покладених на них надій кілька яскраво-червоних, присадкуватих, компактних форм німфей. Не дивлячись на те, що на їх селекцію були витрачені роки копіткої праці, ці рослини не вдалось широко впровадити в акваріумну культуру. Це сталось або через надто складну, не доступну для широких кіл любителів технологію культивування, як це сталось з альтернантерою Ратая, або через швидке виродження селекційної (низькорослої) форми до первинної, як це відбулось з німфеями. Причина втрати до них інтересу полягає в тому, що навіть на незначну зміну режиму освітлення рослини реагують збільшенням довжини черешків молодих листових пластинок, які досягнувши поверхні води, починають затінювати всю рослинну композиці. Це стало причиною того, що німфеї на даний час майже зникли з колекцій аматорів, які займаються проблемами акваріумного фітодизайну. Ось чому, довголиста та червона барклаї, в культивуванні котрих вже досягнуті стабільні результати, можуть розглядатись як альтернатива вищезгаданим видам. Але варто зазначити, що утримування всіх барклай також є, і можливо буде в майбутньому, прерогативою лише досвідчених аматорів.

Зараз, вірогідно, буде великим перебільшенням говорити про барклаї, як про широко культивовані рослини. До того ж мова власне йде лише про гарантоване (та й то не в повній мірі) існування в акваріумах лише одного виду - перувіани, тобто червонолистої барклаї. Що ж стосується загальновідомої довголистої барклаї, то на даний час вона є в значній мірі менш поширеною. В культурі її можна зустріти лише у небагатьох серйозних аматорів, які прикладають значні зусилля для її збереження. Два інші види (b.motleyi, b.rotundifolia) відомі лише спеціалістам, та висококваліфікованим любителям, які виявляли до них інтерес і спромоглися знайти в літературі відповідну інформацію.

Більш широке розповсюдження червоної барклаї в акваріумах любителів, ніж звичайної довголистої, вірогідно, обумовлене її яскравішим забарвленням, привабливішою формою листя, відносно більшою невибагливістю до умов культивування і, що мабуть найсуттєвіше - значно вищим темпом росту. Таким чином, не дивлячись на те, що даний вид з■явився в Україні лише у кінці 70-х років, значно пізніше ніж барклая довголиста, вищеозначені особливості цієї рослини, сприяли тому, що більшість любителів віддали перевагу саме їй. В результаті цього основні зусилля любителів по розмноженню були спрямовані саме на червону барклаю. Не останнім мотивом у цьому виборі були комерційні інтереси.

Перші відомі публікації про барклаєві були присвячені лише одному виду - барклаї довголистій. Вони не відрізнялись глибиною та точністю даних. Заповнив існуючий інформаційний вакуум відомий публіцист М.Д.Махлін, що присвятив свою літературно-творчу діяльність акваріуму. В своїх публікаціях він кваліфіковано висвітлив елементи біології маловідомої на той час акваріумної рослини, яка стала своєрідною сенсацією і одночасно предметом мріянь багатьох любителів. Пізніше в своїй відомій книзі ⌠По аллеям гидросада■, в спеціальній главі, присвяченій барклаям, автором було викладено результат власних багаторічних досліджень в галузі систематики, біології, культури і розмноження цих рослин.

--------------------------------------------------

* На даний час таксономічний статус т. з. червоної форми, як окремого виду, або підвиду барклаї довголистої, залишається дискусійним. Значне поширення назви червоної форми отримав тривіальний синонім ⌠перувіана■.

Далі буде

(Продовження в Частині 2)