Сплиття до поверхні хоча б одного навіть частково ураженого листка має бути серйозною переосторогою. Врятувати в даному випадку можна лише рослину якіа має бульбу і лише в тому випадку, якщо вона не втратила можливості до відновлення. Якщо ж рослина молода і не встигла утворити цього важливого органу, прогноз подальшого її існування є негативним.

Руйнація листових пластинок у барклай іноді відбувається поступово і не дійшовши до місця з"єднання з черешком на 2-3 см припиняється. В такому стані залишок листової пластинки може зберігатись досить довго і частково навіть виконувати свої функції. При умові що молоде листя матиме нормальну форму і забарвлення, життєдіяльності рослини ніщо не загрожуватиме. В іншому випадку, якщо молоді листки матимуть такі небажані зміни як скловидну текстуру, потовщені черешки, патологічно пухку структуру тканин - це свідчить про те, що умови в акваріумі не в повній мірі відповідають вимогам рослин.

Однією з найбільш вірогідних версій виникнення описаного захворювання барклай можна вважати:

по-перше - забруднення грунту акваріума надлишковою метаболічною органікою;
по-друге - відсутністю в акваріумі активного руху води (риофактору), який, очевидно, є необхідним на всіх етапах розвитку рослини, як це є в природі;

Вірогідно також, що численні невдачі та труднощі при пророщуванні насіння барклай з моменту появи перших зародкових листових пластин, можна пояснити відсутністю ефекту поступового збільшення рівня води і появи проточності.

Багатьма авторами стверджується, що барклаї через свою фітонцидність, як правило не уражуються водорослевими обростаннями. Однак, на практиці, це твердження не завжди відповідає дійсності. Як показують спостереження, ослаблені рослини, які не перебувають у фазі активного росту, можуть уражатися водоростями. При цьому, небажана альгофлора частіше поселяються на старих листових пластинках і навіть на черешках. Вірогідно, це є наслідком порушення біологічного балансу в акваріумі (хімічний склад води, освітлення, накопичення у воді в розчиненій формі значної кількості метаболітів рослинного і тваринного походження).**

Механізм взаємовідносин всіх складових частин екосистеми акваріума, як моделі єдиної космосфери, на даному етапі вивчений досить добре. На відміну від спрощених уявлень ще недавнього минулого, сучасні любителі акваріума добре знають, що органічні речовини метаболічного характеру, фекалії риб та молюсків, залишки кормів, відмерлих частин рослин не повинні розкладатись в акваріумі. На противагу поширеним уявленням про таку органіку, як джерело живлення для рослин, можна впевнено стверджувати, що саме вона є баластом, який розкладаючись, отруює середовище, змінює на гірше редокс-потенціал (Rh), сприяє старінню, і в кінцевому рахунку, вгасанню акваріума. Отже, в будь-якому випадку метаболічна та відмерла органіка підлягає видаленню. Якщо любителі, котрі мають на меті культивувати барклай дотримуватимуться цієї настанови, перспектива надовго закріпити в своєму акваріумі ці чудові рослини без небезпеки ураження їх водорослями для них буде реальною.

Суттєву небезпеку водорослі становлять також для молодих проростків, які мають мінімальний приріст протягом тривалого часу, а відтак і не можуть себе захищати, виділяючи належну кількість фітонцидів.

Погіршення умов середовища /навіть в незначній мірі/ може призвести до того, що доросла, в доброму стані рослина раптом починає утворювати дочірні рослини, які з”являються на бульбі. Як правило це впливає на те, що ріст маточної рослини дещо уповільнюється. Це виявляється в тому, що молоде листя дещо зменшується в розмірі в порівнянні з старшими листовими пластинками. Вірогідно, це пов"язане з тим, що ресурс живильних речовин спрямовується на розвиток новоутворених рослин. Кількість молодих паростків залежитиь від величини, ресурсу і віку бульби. Чим старша рослина, і чим більшу вона має бульбу, тим більша кількість молодої порослі потенційно може утворитись на ній без шкоди для подальшоі долі маточної рослини.

Такий перебіг подій засмучує лише тих акваристів, котрі ставлять перед собою мету, перш за все, утворення рослинної композиіії, а не розмноження барклаї. Якщо любитель бажає припинити вгасання маточної рослини, яке можливе при даному перебігу подій, слід оперативно гострим скалпелем відділити від бульби ті відростки, які встигли сформувати 3-4 повноцінних листочки.

Спостереження любителів показують, що здавалось би таке незначне явище, як концентрація гілочок моху /Vesicularia dubuanа/ на поверхні грунту при основі рослини, може негативно вплинути на стан рослини. Чітке пояснення причин такого феномену окрім алелопатичного*** впливу, на даний час поки що відсутнє. Однак, вірогідно, з ним варто рахуватись. Недовірливі можуть перевірити дане твердження і зробити свої висновки.

**За твердженням багатьох фізіологів рослин (Генкель,1978: Райс, 1981:), метаболічний комплекс, який виділяють рослини, може становити сумарно до 30% від загальної біомаси фотосинтетичного походження.

Любителям щоб запобігти закономірній загибелі дорослих рослин варто не рідше ніж раз на пів-року акуратно, частково з старим грунтом, що оточує кореневу систему, пересаджувати рослину подалі від старого місця. При цьому не слід забувати про організацію на новому місці освітлення ідентичного за спектром випромінення та інтенсивністю.

Далі буде.