barclajes4

БАРКЛАЇ

Микола Рудь

В залежності від віку рослини, її стану і потенційного ресурсу забезпечення процесу формування плоду, період його повного достигання може коливатись від 50 до 90 днів. На довжину періоду достигання може впливати в значній мірі температура води, яскравість і збалансованість освітлення, розміри самого плоду, кількість і якість листових пластинок, а також їх розмір. Цілком очевидним є те, що добре розвинена, потужна, велика рослина здатна сформувати і забезпечити розвиток великому плодові, а з тим і якісному, життєздатному насінню. І навпаки: рослина середніх розмірів формує невеличку квітку, яка трансформується у відповідного розміру плід.

Кількість нормально розвинених насінин, розвинутих в одному плоді, може варіювати від 8 штук до кількох десятків. При культивуванні барклай протягом тривалого часу, вдалось встановити, що діаметр кондиційного насіння може варіювати від 1,65 до 1,9 мм. Вірогідно, суттєво менший або більший діаметр від вказаного, є ознакою зниженої життєздатності або ненормальності насіння. Коефіцієнт варіації (Cv) діаметру насінин, є показником, який може корелювати з їх здатністю до проростання. В будь-якому випадку біологічні властивості насіння є наслідком умов при яких маточна рослина розвивалась і перебувала на протязі всього періоду онтогенезу.

Насіння барклай не витримує висушування і тому його транспортування та тимчасове зберігання можливе лише при наявності води. Небажана також раптова зміна хімізму води та її температура. Це може негативно вплинути на здатність до проростання, яке при нормальних умовах може початись вже через одну-дві доби. Відсутність належної інтенсивності освітленння, а також низька температура води затримують сходження насіння.

Як свідчить досвід любителів та відомо з літературних джерел, до останнього часу залишається не в повній мірі розробленним процес відтворення, починаючи від пророщування насіння аж до отримання дорослих рослин. Далеко не кожному з тих, кому пощастило отримати якісне насіння, вдається виростити екземпляри для декорування свого акваріума. Досвідчені любителі перебувають на шляху розробки кожен своєї технології розмноження барклай.

На початковому періоді розвитку, після утворення 3-4-х листочків, всіма аматорами підмічена закономірність призупинення росту молодих проростків. Даний критичний етап може характеризуватись руйнуваннм листових пластинок і загибеллю проростків. Щоб цього не сталось, любитель повинен подбати про наявність у воді та грунті необхідних поживних речовин а також забезпечити збалансоване, врівноважено-яскраве, розсіяне освітлення. При таких умовах проростки перебуватимуть у процесі активного росту та продукації фітонцидів. Це у свою чергу вбереже молоді рослини від небезпеки утворення і розвитку водоростей.

Досягши висоти 10-15 см, рослини вступають в період активного формування листя, набувають здатності до суттєвої фотосинтетичної продуктивності і приступають до формування в кореневій системі запасів поживних речовин у вигляді крохмалистих сполук. З цього періоду існування рослини, при умові забезпечення нормальних умов середовища, позбавлене суттєвого ризику.

До останнього часу в літературі і в середовищі любителів побутує досить вільне трактування оптимального режиму утримання барклаї довголистої і червоної барклаї зокрема. Причини цього зрозумілі коли мова йде про культивування обох форм в ідентичних умовах при отриманні позитивних результатів. Що ж стосується суттєвих розбіжностей даних по твердості води та її активній реакції, це легко пояснити тим, що кожен автор в своїх публікаціях, описуючи позитивний досвід культивування рослин, наводить показники характерні для свого регіону. Загальним для всіх публікацій є те, що практично ніколи аматори не дотримуються природнього складу грунту, який в природі на 90% складається з намулу. Дуже рідко хто з любителів, що культивують барклаю, створюють умови активного руху води /риофактор/, який характерний для природнього біотопу барклай (Muhlberg,1981), а також надто м■якої води і досить кислої її реакції (Sadilek, 1980). Останній, вже раніше згадуваний автор, вивчаючи природній біотоп барклай, зазначає, що барклаї мотлі (B. motleyi) та круглолиста (B. rotundifolia) ніколи не концентруються разом в змішаних заростях з криптокоринами і не утворюють моновидових щільних заростей.

Враховуючи дані природнього середовища барклай, важко уявити в акваріумах українських любителів показники твердості води близькі до дистиляту та відсутність в композиції криптокорин. А виходячи з стабільного позитивного досвіду культивування барклай та реальних умов водопостачання в Україні, де твердість води іноді на 10-15^о перевищує природні, вірогідно причини, які визначають і обумовлюють невдачі, слід шукати в іншому.

За спостереженнями Альфреда Берковського (1984) довголиста барклая добре росте у воді, яка має твердість 5^о при нейтральному показнику активної реакції. Як сповіщає автор, рослина розвиває таку значну вегетативну масу, яка швидко здатна затінити увесь акваріум.

Дані про позитивні результати вирощування та культивування барклай при низькій твердості води можна отримати у серйозних колекціонерів рослин з Санкт-Петербурга де, як відомо, міська система водопостачання майже протягом календарного року має незначні показники вмісту солей кальцію та магнію.

На противагу їх досвіду, любителі рослин з Одеси, де вода з міської мережі водопостачання характеризується досить високими показниками твердості, також мають чудові результати культивування обох наявних форм барклай. Не гірші, хоча й не такі численні результати показують аматори Прикарпаття, де як відомо, питна вода теж має високий вміст солей.

Широкий діапазон показників активної реакції води при задовільних результатах вирощування та розмноження барклай дає підстави вважати, що вода від кислої реакції аж до нейтральної і навіть слабко-лужної є в повній мірі придатною для описуваних рослин.

Щодо температури середовища, автор К. Гельбіх пише, що довголиста барклая чутливо реагує на зниження температури води нижче 20^оС, що на його думку неодмінно треба враховувати не лише при культивуванні, а й при транспортуванні рослин.**** Вищий показник температури може сягати 30-32^о С.

Невідповідність природніх та штучних умов культивування, при наявності позитивних результатів утримання та відтворення, може також полягати в забезпеченні рослині відповідного показника редокс-потенціалу (Rh) та яскравого, розсіяного освітлення. З великою мірою вірогідності можна припустити, що у відношенні як одної, так і другої форм рослин, запобігання процесу накопичення в грунті надлишкової органіки є запорукою від зниження (Rh) до небезпечного рівня та небезпеки утворення водорослевих обростань.

Від наявності значної кількості органіки в грунті в межах природнього ареалу рослину захищають такі натуральні фактори як течія води, наявність потужного механізму біологічного відновлення та стабілізації середовища, сезонний цикл змін екосистеми.

Говорячи про відмінності культивування барклай довголистої та червоної форми, не зайвим буде зазначити, що деякі автори не вбачають якихось суттєвих розбіжностей між двома рослинами не лише в культивуванні, а й у їх таксономічній належності. При цьому, якщо про відмінності культивування дійсно важко відзначити щось суттєве, то про морфологічні відмінності в будові всіх генеративних органів без виключення, можна говорити впевнено.

Для ілюстрації даної тези варто звернутись до публікації В. Жданова в якій розглядалісь барклая довголиста (⌠Рыбоводство и рыболовство■ ╧ 2, 1972, с. 46). Ілюстрація до публікації показує характерну будову насіння барклаї довголистої (B. longifjlia).

Як видно на малюнку, воно вкрите виростами та має характерний видовжений відросток. Вірогідно, в природі він виконує якірну функцію.

Порівнюючи дане зображення з насінням червоної форми /перувіани/, можна легко, навіть без збільшення під бінокуляром, знайти суттєві відмінності у зовнішній будові.
За формою насіння перувіани нагадує дуже зменшений плід каштана кінського, а на відміну від попереднього виду барклаъ, не має видовженого виросту.

Враховуючи суттєву морфологічну відмінність будови насіння двох згаданих рослин, можна з достатньою впевненістю припустити їх належність до різних видів. Враховуючи, що будова такого характерного генеративного елементу, яким є насіння, є генетично спадковою і не піддається зміні. Неможливість проведення гібридизації у барклай через специфічність будови їх квітки, виключає припущенння, що т.з. ⌠перувіана■ може бути гібридом. Це підтверджують також численні випадки її відтворення насінням і відсутність будь-якого розщеплення в потомстві.

Купувати барклай для своєї колекції та акваріумної композиції краще не великими сформованими рослинами і не в одному екземплярі, а молоді рослини з розміром листової пластинки разом з черешком не повинні сягати більше ніж 20 см. Якщо в розпорядженні любителя є кілька акваріумів, то краще придбати кілька рослин і розмістити їх в різноманітних умовах. Подальший аналіз результатів дасть цінну інформацію про шляхи і способи культивування барклай.

--------------------------------------------------

* На даний час таксономічний статус т.з. червоної форми, як окремого виду, або підвиду барклаї довголистої, залишається дискусійним. Значне поширення назви червоної форми отримав тривіальний синонім ⌠перувіана■.
** За твердженням багатьох фізіологів рослин (Генкель,1978: Райс, 1981:), метаболічний комплекс, який виділяють рослини, може становити сумарно до 30% від загальної біомаси фотосинтетичного походження. *** Версією автора, яка може пояснити причину частої загибелі барклай в акваріумах досвідчених любителів, є процес нормального відмирання фрагментів кореневої системи барклай, що призводить до самоотруєння рослиною середовища свого існування. В природі це є запобіжником розвитку заростей барклаї в наступному сезоні, в даному місці. Це дасть можливість розвитку іншим видам і забезпечить ротацію - природній процес зміни видового складу рослин на даному місці. Такий своєрідний механізм сукцесії має екологічний та еволюційний сенс.
Щоб запобігти закономірній загибелі дорослих рослин любителям варто не рідше ніж раз на пів-року акуратно, частково з старим грунтом, що оточує кореневу систему, пересаджувати рослину подалі від старого місця. При цьому не слід забувати про організацію на новому місці освітлення ідентичного за спектром випромінення та інтенсивністю.
**** Цю думку також досить рельєфно виділяє у своїх публікаціяї М.Махлін.
***** Алелопатія (від ⌠алелос■ - взаємний і ⌠патон■ - хвороба) - наука (ботанічна дисципліна), що розглядає взаємодію рослин між собою на рівні високомолекулярних метаболічних речовин. Одною з найвідоміших наукових праць є робота Э.Райса ⌠Алелопатія■.