ЕХІНОДОРУС ОЗІРІС
/Echinodorus osiris/
Микола Рудь
Назва даного виду походить від імені древньоєгипетського бога Озіріса. Таку наукову назву у 1970 році дав рослині відомий гідроботанік Карел Ратай у своїй визначній праці, присвяченій ревізованій систематиці ехінодорусів. Але й до її виходу рослина була вже відома спеціалістам, серйозним любителям та колекціонерам водяних рослин. До зоомагазинів Америки та Европи вона потрапляла під псевдонауковими назвами E. rubra та E. aurebrunensis. Збирачі тропічних рослин за попередньою угодою з торгівельними фірмами, могли забезпечити доставку лише невеликих партій даного виду. Рослина лише з”явившись на ринку акваріумних рослин, швидко набула популярності. Незважаючи на високу ціну, нечисленні, майже унікальні екземпляри, доставлені з тропічної сельви, жваво розкуповувались. Однак збільшення масштабів поставок чекати було марно. Аж до того часу, поки любителі самі потроху не навчились розводити ехінодоруса озіріса, він залишався дуже рідкісним. Але й згодом аж до кінця 60-х років ні масове розмноження озіріса, ні його ескспорт з природи, не призвели до насичення потенційного попиту. Виходячи з цього, можна припустити, що в межах ареалу на час відкриття і до кінця 70-х років вид не був поширеним, багаточисельним або тим паче фоновим. Цю обставину завжди підкреслювали у своїх публікаціях такі відомі спеціалісти як Гельмут Мюльберг та Карел Ратай.
Рослина розташовується таким чином, щоб в композиції виконувати функцію ключового елементу (сильної точки) і одночасно за рахунок своєї "прозорості" не надто затінювати інші світлолюбиві види.
Природній ареал E. osiris окреслено бразильським штатом Парана, де рослину було знайдено кількома науковими експедиціями. Спеціалісти припускають, що вид може мати ширше розповсюдження, яке однак не можна встановити шляхом опиту професійних збирачів рослин. Ці люди, як правило, не бажають розкривати відомі їм місця зборів через страх втратити заробіток або піддати “свою вотчину” небезпеці хижацького знищення конкурентами-збирачами.
За інформацією Г. Мюльберга, в умовах природнього ареалу, листя у занурених рослин при ширині 8 см може сягати довжини 40 см. Однак, як показує досвід культивування в умовах акваріума, рослина може мати листя довше ніж 60 см при ширині листової пластинки 86-88 міліметрів.
Для акваристів, що прискіпливо, з урахуванням всіх біологічних особливостей підбирають види для своїх рослинних композицій, Е. osiris являє собою майже ідеальну рослину. Позитивною особливістю її габітусу є візуальна “прозорість” і одночасна рельєфність. Доросла рослина не затінює в значній мірі ближні рослини, подібно до інших великих ехінодорусів. Його периферійне майже горизонтальне листя гармоніює з оточуючими рослинами, чудово доповнює такі низькорослі види як ехінодорус ніжний (Echinodorus tenellus) та лілаеопсіси. Дорослі, нормально розвинені рослини описуваного виду характеризуються тим, що молоде листя може протягом тривалого часу зберігати чудовий колір від жовто-гарячого до червоно-коричневого. Ця своєрідна прикраса молодих листків не зникає навіть після появи нових листових пластинок. Не рідкісним явищем у дуже крупних екземплярів є незначне ураження верхівок старого листя. Це може відбуватись або через негативну дію потужного освітлення або через процес старіння листових пластинок. Запобігають цьому “косметичному” дефекту обрізуванням ножицями ураженого краю листової пластинки, намагаючись надати їй характерної форми. Після такої операції листя ще довго зберігає привабливий вигляд. Близькими за своєю будовою і таксономічним положенням до описуваного виду є Е. horemanii та E. major. Відмінною
від обох попередніх видів зовнішньою рисою ехінодоруса озіріса є вигнутість листової птастинки під великим кутом відносно до черешка.Умови утримання в акваріумі мають досить широкий діапазон вимог до умов середовища. Температура води може варіювати від 15 до 32
0С. Причина криється в розлогості ареалу, який одним боком прилягає до високогірних потоків і водойм, що вбирають в себе талу льодовикову воду і спричинюють пониження температури повітря і води, а іншим боком простираються в рівнинні райони з жарким тропічним кліматом. Це непрямо може пояснювати суттєву витривалість рослини що до нижнього і суттєвого верхнього значення діапазону температур.Розмноження озірісу завжди викликає жваве обговорення аматорів.
Зародковий пагін має вигляд бруньки.
Як показує практика, найчастіше вдається розмножити рослину шляхом утворення дочірніх рослин при кореневищі. Але це можливо лише за умов, коли рослина вже досить зріла і має солідні розміри. Молоді рослини утворені на кореневищі не відділяють протягом тривалого часу поки вони не увіб”ються в силу і не сформують потужну автономну кореневу систему.
Іноді дуже рідко ехінодоруса озіріса вдається розмножувати шляхом утворення молодих рослин у міжвузлях квіткового пагона, як це нерідко трапляється у таких відомих видів, як ехінодорус горизонтальний, асперсус тощо.
Як правило пагін утворює рослина не молодша за 4-5 років.
Такий спосіб є досить ефективним бо дає можливість отримати аж до 20 молодих рослин.
Важливою умовою при цьому є відсутність протягом всього періоду розвитку рослини негативних впливів середовища і забезпеченість достатньою кількістю необхідних речовин.
Квітковий пагін озіріса при виході з розетки спочатку має округлу форму, а надалі після утворення першого вузла набуває ребристої будови. Його довжина в умовах акваріума може сягати одного метра і більше. Як показує практика, ріст квітконосного пагона характеризується значною швидкістю. Підраховано, що при потужному освітленні, його довжина лише за кілька годин може збільшитись на 1-3 см. Наукових даних про розміри генеративних частин рослини в природніх умовах, нажаль обмаль.
Відділяти від пагона молоді рослини можна після утворення чотирьох листових пластинок довжиною не менше 15-20 см разом з черешком і кількох корінців. Перед чим квітковий пагін обов”язково притискають до грунту важкими камінцями. За таких умов молоді рослин швидше сформують кореневу систему і, можливо, їх навіть не потрібно буде пересаджувати, а лише обмежитись обрізанням пагона з обох боків. Адже, потужна коренева ситема гарантує молодій рослині швидкий ріст і збільшує шанси на виживання. Вкорінення молодих рослин в тому ж самому акваріумі, де росте маточна рослина, виключить можливість негативного впливу і невідповідність умов середовища. На ранній стадії онтогенезу молодий відросток ще не має будь-яких ресурсів для раптової перебудови обміну речовин, активізації процесу росту і пристосування до нових іноді зовсім відмінних від попередніх умов існування.
Якщо любитель ставить перед собою мету масового розмноження рослини, слід віддавати перевагу саме такому виду розмноження. Розмноження при допомозі насіння поки що вдається лише досвідченим любителям при умові культивування рослини в напівзануреному стані в палюдарних умовах. Досягти утворення квітки, забезпечити її якісне запилення і отримати кондиційне насіння можна лише за умов забезпечення збалансованого освітлення, належної вологості повітря і збалансованого живлення маточної рослини. Численні спроби аматорів досягти успіху шляхом комбінованого режиму утримання спочатку в умовах акваріума, а після цього в палюдаріумі поки що не дають бажаних результатів.
Квітка озіріса має характерні ознаки свого роду і не відрізняється специфічними анатомічними чи колористичними особливостями. Виплекати рослину, яка дасть відкриту, готову до запилення квітку, вчасно і правильно здійснити її запилення досить проблематично. Це ж стосується і вищезгаданих таксономічно близьких видів.
Цей ехінодорус отримав поширення під
комерційною назвою "Рожевий літц".
В кінці 80-х років в реєстрах західних фірм з”явились рослини з чудовим малиново-червоним забарвленням листя. Декоративні якості цих рослин, котрі за своєю будовою ясно вказували на морфологічну близькість до ехінодоруса озіріса, є настільки видатними, що багато колекціонерів звернули на них увагу і не дивлячись на високу ціну, придбали іх для своїх колекцій і навіть намагались ввести в свої рослинні композиції. Рослини виявились досить великими за розмірами і виявили стійку тенденцію до затінення інших рослин.
Є підстави вважати, що дані високодекоративні форми є результатом тривалої гібридизації, а отже проблема отримання насіння від чистих ліній ехінодоруса озіріса безумовно вирішується.