Роздуми з приводу
статт╕ "Салюк╕ на п╕вноч╕ ареалу" сера Теренса Кларка

Серг╕й Копилець

Факти наведен╕ у статт╕ "Салюки на п╕вноч╕ ареалу" ще раз п╕дтверджують думку, яку я висловив ще в "Кримках", про те, що вс╕ наш╕ "салюки", "слюгги"*, "тази", "тайгани", "аборигенн╕ афгани" ╓ по сут╕ ╓диною породою ╕з багатьма м╕сцевими в╕др╕ддями, або ж дуже близькими породами, що походять з ╓диного кореня ╕ м╕ж якими важко провести ч╕тк╕ границ╕, особливо в м╕сцевостях де р╕зн╕ пор╕ддя межують одне з одним ╕ створюють численн╕ перех╕дн╕ типи. Кр╕м того, породи об'╓днан╕ штучноствореними стандартами, як╕ складалися к╕нологами, що часом були слабо об╕знан╕ з м╕сцевими умовами, часто розпадаються на окрем╕ ясно виражен╕ типи, як╕ можуть розр╕знятися м╕ж собою аж так, що представник╕в р╕зних тип╕в, але оф╕ц╕йно одн╕╓╖ породи, бува╓ важко пор╕внювати на одному екстер'╓рному рингу.

Так погол╕в'я тази, що збереглося донин╕ в Казахстан╕,
розпада╓ться, як м╕н╕мум, на два ч╕тк╕ породн╕ типи. П╕вденний ("чимкентський"): ╕з дещо розтягнутим
форматом т╕ла, досить широкою грудною кл╕тиною,
рель╓фною мускулатурою, в╕дносно слаборозвинутим
уб╕рним волоссям (зустр╕чаються повн╕стю гладкошерст╕
особини) та середн╕м зростом (60см. - 67см. у холц╕).

Тази семир╕чинського типу.
Фото В.╢вдокимова (Ковель, Укра╖на)

П╕вденно-сх╕дний ("семир╕чинський" - в╕д казахського
Джетису, що означа╓ Семир╕ччя, - край, що охоплю╓
територ╕ю на п╕вденному сход╕ Казахстану та сум╕жн╕
райони Киргизстану): ╕з коротшим, часто квадратним
форматом, в╕дносно вузькими грудьми, пласкою сухого
типу мускулатурою, добре розвинутими бурками,
очосами й п╕дв╕сом на хвост╕ та б╕льшим зростом (суки часто вищ╕ 65см., а пси 70см. у холц╕). Найб╕льш типовими забарвленнями для п╕вденного пор╕ддя ╓ - чорне та б╕ле, а для семир╕чинського вс╕ в╕дт╕нки полового та рудого. ╤сну╓ ще ряд ознак за якими ц╕ два типи розр╕зняються м╕ж собою.

Туркменськ╕ тази (або тазий) наст╕льки сво╓р╕дн╕, що, можливо,
заслуговують на в╕докремлення в особу породу. Кр╕м малого
зросту (55-60см. у холц╕), "туркменки" значно витончен╕ш╕ та
тенд╕тн╕ш╕ н╕ж ╖хн╕ родич╕ з ╕нших пор╕дь, ╕ мають також дещо
╕ншу форму голови ╕з б╕льш округлою мозковою частиною
черепа, опуклими очима та гострим шипцем. Високу
екстер'╓рну породн╕сть туркменок в╕дзначали ще М.Богданов
та Л.Сабан╓╓в у XIX ст. Та, на жаль, за останн╕ п╕встол╕ття
туркменськ╕ тази, як ут╕м, ╕ ╕нш╕ пор╕ддя середньоаз╕йських
хорт╕в на територ╕╖ колишнього СРСР, значно деградували через
метизац╕ю та втрату значно╖ частини породистого погол╕в'я.

У значн╕й частин╕ свого ареалу тази межують ╕з тайганами, де на широк╕й смуз╕ сум╕жних район╕в Казахстану ╕ Киргизстану ╕сну╓ перех╕дний тип цих хорт╕в ╕ як╕ мають породну назву т╕льки завдяки мовн╕й традиц╕╖ у казах╕в та киргиз╕в, а насправд╕ практично не розр╕зняються.

Ненс╕ - сука з Киргизстану. Тази чи тайган?
(Фото ╤горя Ярошенка, м. Ки╖в)

Так хорти ╕з Киргизстану часто-густо
не мають здовженого характерного
для тайган╕в та афганських хорт╕в
п╕дшерстя ("тайганини").

 
Киргизьк╕ мисливц╕ з тайганами (л╕воруч).
(Фото з книжки Э.И.Шерешевский "Борзые и охота с ними" М. 1953 р.)

Ще наприк╕нц╕ 80х р.р. к╕нолог ╕ заводчик тайган╕в з п╕вденного Казахстану В.Вирипа╓в пропонував у журнал╕ "Охота й охотничье хозяйство" розд╕лити цю породу на два типи: високог╕рний - грубий, досить коротконогий ╕ сильно опушений ╕ тип хорт╕в б╕льш р╕внинного передг╕р'я - легшо╖ статури, високоногих ╕ слабо оброслих.

Тайган В.Вирипа╓ва з П╕вденного Казахстану,
Джамбульсько╖ област╕.
(Фото Г.Сакалауса)

По сут╕ цей р╕внинний тайган ╕ ╓
перех╕дним расовим типом м╕ж
казахськими тази й тайганами.

 

 

 

Тайган╕в прийнято вважати суто киргизькою нац╕ональною породою, та, як в╕домо, раса високог╕рних середньоаз╕йських хорт╕в розповсюджена значно ширше за територ╕ю населену киргизами. Так у Таджикистан╕ ╕ дал╕ на п╕вдень, у г╕рських районах Афган╕стану ╕снують р╕зновиди цих хорт╕в в╕дом╕ нам п╕д назвами "бахмуль" або "аборигенний афган". Рос╕йський к╕нолог С.Матв╓╓в у журнал╕ "Охотничьи собаки"(╧6, 2000 р.) дуже слушно зауважив, що тайган ╕ бахмуль ╓ фактично р╕зновидами ╓диного "центральноаз╕йського г╕рського хорта". Цитую автора: "На нашу думку, тайган ╕ бахмуль - собаки сп╕льного походження. Р╕зниц╕ в ╖х екстер'╓р╕ стосуються деталей.

Тайган трохи "тепл╕ше" одягнутий н╕ж бахмуль... А щодо р╕зниц╕ в забарвленнях, а саме: порочност╕ в сучасному вар╕ант╕ стандарту бля бахмуля чорного та чорноп╕дпалого (як╕ для тайгана ╓ типовими), - то в старому вар╕ант╕ вони допускалися. Можливо, виключення темних забарвлень у бахмуля св╕домо чи п╕дсв╕доме мало за мету в╕докремити його в╕д тайгана"? Стосовно ж намагань штучно в╕докремити "нов╕" породи собак, створюючи нов╕ стандарти, думка С.Матв╓╓ва зда╓ться ц╕лковито резонною: "... сл╕д було б давно зрозум╕ти, що первинною ╓ Порода (матер╕я), а не Стандарт (╕дея)".

Про плавний перех╕д афгана-бахмуля до р╕внинного типу тази-салюки на територ╕╖ Афган╕стану яскраво промовляють факти наведен╕ сером Теренсом Кларком.

Ц╕лком природн╕м ╓ те, що порода розповсюджена на величезному ареал╕ в "Старому св╕т╕", набула м╕сцевих екстер'╓рних особливостей, як╕ часто мають пристосовницький характер, а в р╕зних народ╕в та племен виникли й м╕сцев╕ назви цих хорт╕в. Однак, найб╕льш розповсюджен╕ назви тази й салюки однозначно вказують на рег╕он походження породи (див╕ться прим╕тку перекладача до статт╕ "Салюки на п╕вноч╕ ареалу"). Про це ж говорить той факт, що способи полювання з салюки-тази, ╓ практично тотожними у р╕зних куточках природного ареалу: полювання в на╖здку, використання хорт╕в разом ╕з ловчими птахами та часте перевезення ╖х вершниками для збереження сил (згадайте китайське зображення X ст. описане сером Теренсом Кларком), що сутт╓во в╕др╕зня╓ться в╕д способ╕в полювання з хортами в Европ╕.

В Зах╕дному ж стандарт╕ салюки виклика╓ подив уважати за "нетипове" чубаре
(тигрове) забарвлення. Адже в╕домо, що чубар╕ хорти ╓ досить типовими для
П╕вн╕чно╖ Африки, прийняте за типове воно й у сучасному стандарт╕ тайгана
("Охотничьи собаки. ╧ 6, 2000р.). Модест Богданов у журнал╕ "Природа й охота"
за с╕чень 1879 р. в╕дзнача╓ чубаре забарвлення, як типове для казахських тази
(чубарими ╓ й мо╖ власн╕ хорти вивезен╕ з Казахстану). Чубарих салюки доводилось бачити й серу Теренсу Кларку в кра╖нах Близького Сходу.

Один з приклад╕в - сука чубаро╖ маст╕ з-п╕д Тегерану
(Фото сера Теренса Кларка)

* Прим╕тка:

╘ Ukrainian magazine "Naturalist"