64 країни переважна більшість з яких європейські. Останнім часом були прийняті країни, що вийшли з FCI (Італія, Чехія, країни, що раніше входили до Югославії, кінологічна організація Угорщини).

Мабуть варто зазначити, що окрім цих двох найвідоміших кінологічних об’єднань існує велика кількість інших, подібних за своїми статутними положеннями і принципами. Що ж стосується вказаних, можу відзначити, що вони мають дещо відмінні підходи до племінної роботи. Якщо члену FCI, щоб отримати право на племінне розведення достатньо лише прийняти участь в шоу-виставці, то UCI дає таке право лише після ретельного племінного дослідження (бонітування) та отримання висновків племінної комісії.

Окрім цього UCI приділяє більшу увагу дресурі і більш жорстко оцінює собак за цими якостями.

Тобто, є різниця на рівні генетично закладених якостей тварин. Жорстке дотримання стандарту і правильна будова тіла є генетично закладеною морфологією, а здатність до засвоєння норм поведінки, характерних для даної породи, чіткого виконання команд, характеризують пластичність психіки або, якщо комусь хочеться, це можна назвати рівнем інтелекту собачої особистості. Безумовно такий підхід передбачає досягнення високих результатів. Не беручи на себе роль провидця, можу припустити, що кращі перспективи покаже саме означений напрямок і підхід до справи. У кого кращі результати, той і більш достойний.

Точніше не скажеш, адже перед мудрістю цієї древньої книги, світ схилив голову.

Так, має. Ми враховуємо всі дипломи. Наша організація приймає на виставки собак з родоводами всіх міжнародних організацій. При цьому, собака може отримати найвищу відзнаку, якщо вона дійсно відповідає всім вимогам. Адже конкурують не організації, а собаки, що відповідають певним критеріям і мають відповідну якість!

Вражає здатність таких людей вступати в нескінченні конфлікти. Хоча б через те, що на їх думку, хтось обмежує право їх пса на виявлення агресивних почутів що до оточуючих людей. Власне право тримати собаку, котра хай би й обмежувала права людини на вільне пересування, вони ставлять понад усе. Коли ж та кусає або навіть важко калічить людину, як красномовно свідчить статистика, трусливо тікають, кидачи людину напризволяще, не надавши первинної медичної допомоги.

Як свідчить переважна більшість психологів, намагання тримати велику собаку, яскраво видає в людині приховану, нереалізовану агресивність, котру вона не може здійснювати через власну фізичну неспроможність. Такі люди, як правило, потребують опіки і захисту, котрий їм потрібен для прикриття власної агресії. Вони можуть протягом тривалого часу стояти в центрі тротуару і розмовляти з кимось, а в цей час їх собака кидатиметься на пекрехожих, гучно гавкатиме і лякатиме старих людей або дітей. Не варто витрачати час і апелювати до совісті та милосердя власника собаки. В цей він чи вона отримує задоволення не лише від власної безкарності, а й від того страху і відчуття небезпеки, котрий відчувають невинні, змучені повсякденними турботами люди, що поспішають у своїх нагальних справах. Але варто заговорити з ними і ви почуєте лавину озлобленого потоку, спрямованого на удаваних ворогів. Серед них і сусіди, і судді на собачій виставці, і постраждалі від їх собаки. Так нещодавно мені прийшлось почути історію про дитину, яка при нападі собаки отримала переляк, нервовий стрес і втратила свідомість. Після цього згорьовані батьки протягом тривалого часу не можуть вилікувати дитину від заїкування. Куди вже вони не їздили з своїм горем, ніхто поки що не в змозі їм допомогти. На додачу до всього власник собаки ходить по всіх усюдах і розповідає, що дитина була від народження ідіотом і його собака невинна.

Для багатьох власників собаки іноді стає відкриттям, що їх чотириногий друг боїться їздити в авто. В це важко повірити, коли бачиш поважних псів, що своїм розлогим виглядом у салоні автомобіля нагадують партійних начальників з недалекого минулого. Так органічно і впевнено виглядають вони поряд з водієм! Іноді навіть закрадається думка, чи не найняли вони собі шофера, адже права на керування автомобілем собакам ще не дають.

Та нічого не поробиш - і серед них бувають такі, що непевно почуваються у духоті та тісноті. А іноді так перелякаються, що власникові приходиться їх везти до ветеринара. Щоб запобігти цьому, треба поступово привчати собаку до можливості користуватись легковим транспортом. Спочатку варто взяти свого друга кілька разів у короткі подорожі. Важливо обов’язково не забути після цього винагородити його чимсь смачненьким, щоб у нього залишився приємний спогад-асоціація про подію. Якщо собаку важко заманити в машину або вона рішуче протестує супроти спроб допомогти їй потрапити в салон, треба спочатку покласти на сидіння її улюблену іграшку або килимок на котрому вона спить. Знайомий запах заспокоїть собаку, надасть їй впевненості і вона не буде занадто хвилюватись.

Таким чином можна використовувати собаку як охоронця автомобіля на короткий час. Але ні в якому разі не можна лишати свого відданого друга самого, надовго замкненим в салоні автомобіля. Все може статись з вашим улюбленцем: його може злякти тривожний, незнайомий звук або відбутись інша неприємна подія в котрій він виявиться беззахистним, наодинці, в замкненому просторі. Воїстину трагічними можна назвати випадки смерті собак, замкнених в авто навіть на короткий час. Нажаль це трапляється дуже часто влітку. Як свідчать лікарі, собаки гинуть від теплового удару, коли замкнений салон автомобіля, припаркованого під жаркими променями сонця, перетворюється на душогубку. Найвразливішими є особини темних кольорів і особливо суцільно чорні. Врятувати собак, що опинившись в задушливому салоні автомобіля, впали в коматозний стан дуже важко. Як правило вони гинуть раніше, ніж їм встигають надати першу медичну допомогу.

Отже, кожна свідома людина повинна знати про підступність описаних ситуацій і ніколи не кидати свого чотириногого друга напризволяще.