З╤РКА
Серг╕й
Копилець |
П╕сля трьох тижн╕в безперервних
дощ╕в, туман╕в, безпросв╕тного
с╕рого неба, коли здавалося,
що земля пересичена вологою от-от
попливе по г╕рських схилах, нарешт╕
настав ясний сонячний,
з легким морозцем, ранок.
Маукен, на пр╕звисько "Маугл╕",
прокинувся в╕д житт╓рад╕сного
ржання, мукання та мекання, що
лунало з-над двору. З насолодою
потягнувся, глянув у в╕кно, де
проглядало ясною лазур'ю безхмарне
небо, ╕ досить жваво для сво╓╖
огрядно╖ статури п╕днявся й вийшов
з хати. Край сонця з'явився з-за
обр╕ю ╕ позолотив навколишн╕й св╕т
- вкриту памороззю землю, брунатн╕
скел╕, пот╕чок у долин╕, спини
худоби б╕ля яко╖ вже поралися мати
з сестрою. Переможно загорлав
п╕вень, що увесь аж палав червоним
п╕р'ям п╕д сонячними променями.
Св╕т прокидався п╕сля затяжно╖
ос╕нньо╖ негоди.
- Бесм╕лля! (На все воля Божа!) - мимовол╕ вирвалося в Маукена.
До господаря стр╕мголов
п╕длет╕ла й рад╕сно застрибала
навколо улюблениця - хортиця
Джулдуз, яка до цього ╕з
захопленням полювала на мишу п╕д
скиртою тор╕шньо╖ пр╕ло╖ соломи.
╤м'я сво╓ (джулдуз по-казахськи -
з╕рка) мала завдяки чорн╕й мов
вуг╕лля маст╕ з б╕лою цяточкою, що
наче з╕рка св╕тилася посеред
грудей.
Молода сучка вс╕м сво╖м видом
показувала, що вона рада життю, рада
тому, що набридлива мокреча
ск╕нчилася, що св╕тить сонце, що
легко диха╓ться ╕ що вона готова
хоч зараз ганятися по горах та
полях за всякою дичиною.
Маукен ще потягнувся,
розправляючи з хрумт╕нням суглоби.
Погладив Джулдузку ╕ швидко рушив
до сараю з комб╕кормом. З
найближчого ср╕блястого в╕д ╕нею
пагорба вже спускався перший
к╕нський косяк. Великий рудий
жеребець, виблискуючи на сонц╕
золотом, з лунким ╕ржанням в╕в
сво╖х кобилиць ╕ лошат на подв╕р'я,
де ╖м регулярно видавалися ласощ╕ у
вигляд╕ ячменю та комб╕корму.
Маукен вин╕с м╕шок ╕з комб╕кормом ╕
хутенько розсипав його по
дерев'яних ночвах, до яких вже
посп╕шали кон╕. П╕дб╕гши, жад╕бно
хапали м'якими губами лагомину,
гучно хрумали, форкаючи в╕д
задоволення. Господар п╕дкинув у
ночви к╕лька грудок кам'яно╖ сол╕ й
подався до стайн╕.
Звично зас╕длав ╕ вив╕в буланого
коника.
Джулдуз рад╕сно крутилася навколо,
╕ поки Маукен заходив до хати за
куфайкою та шапкою, тихенько
скавчала й тремт╕ла вс╕м т╕лом,
передчуваючи прогулянку.
Нарешт╕ хазя╖н у с╕дл╕, змах камчею
╕ вперед натоптаною стежкою.
- Куди синку!? - т╕льки й встигла
крикнути всл╕д мати.
- ╥й ... - непевно махнув рукою
небалакучий табунник. Год╕ вже
сид╕ти вдома!
Стежина вилася м╕ж хребтами
порослими негустою пожовклою
травкою ╕ мала незабаром вивести на
широчезне хвилясте плоског╕р'я, же
розкинулося аж до самого
Джунгарського Алатау, що виглядав
╕з-за обр╕ю син╕ми вершинами. ╤н╕й
уже розтав п╕д сонцем ╕ пригр╕т╕
схили пагорб╕в почали парувати.
Буланий, що застоявся п╕д час
негоди, рад╕сно форкаючи, жваво
дерся в гору.
Джулдуз стр╕мголов гасала за
кекликами (г╕рськими кур╕пками),
котр╕, ж ╕ вс╕ куряч╕, вол╕ли б╕гати
по земл╕ ╕ зд╕ймалися у пов╕тря в
останн╕й момент, коли тази (назва
аз╕атських хорт╕в), здавалося,
ось-ось ухопить якогось.
Джулдуз добре розум╕ла, що ╖й
навряд чи вдасться вхопити
полохливого птаха ╕ гасала по горах
пуегуючи просто в╕д надлишку
енерг╕╖.
За п╕вгодини вийшли на р╕внину.
В обличчя дмухнув г╕ркуватий в╕д
степового полину в╕терець.
У Маукена трохи запаморочилось у
голов╕ в╕д безмежного простору.
В╕д надлишку почутт╕в засп╕вав.
Кожен казах, що вир╕с у степу чи
горах, у душ╕ поет.
Маукен пошкодував, що, збираючись
похапцем, не прихопив ╕з собою
домбру.
Сп╕вав про все, що бачив навкруг.
Про св╕й прекрасний р╕дний край,
який не пром╕няв би на ╕нш╕ земл╕ н╕
за як╕ скарби св╕ту.
Про широкий ковиловий степ, про
стр╕мк╕ висок╕ гори ув╕нчан╕
в╕чними б╕лими шапками, про дзв╕нки
кришталево чист╕ г╕рськ╕ потоки,
про красу казахських д╕вчат, про ту
яка колись ╕ йому подару╓ сво╓
кохання ╕ народить дюжину син╕в
батир╕в...
Нарешт╕ Джулдузц╕ пощастило
натрапити на справжню дичину.
З-п╕д куртини таволги дременув
сполоханий хортицею за╓ць-толай.
Хто хоч раз бачив як б╕жить хорт за
дичиною, не зможе забути того
шаленого лету стрункого зв╕ра,
неначе навмисно створеного
Господом, як досконалий зразок для
стр╕мко╖ гонитви. Джулдуз
вистелилася над степом поступово
скорочуючи в╕дстань до с╕рого
зв╕рка, що лет╕в немов вистр╕ляний
з рушниц╕. ╤ ось, коли вже в╕д
заячого хвоста до зуб╕в тази
лишалося не б╕льше метра, зв╕рок
умить повернув п╕д гострим кутом ╕
кинувся до рят╕вно╖ улоговини, що
тяглася поряд.
Джулдуз, мов чорна блискавка
метнулась усл╕д за жертвою.
Та було вже п╕зно, зайчисько зник у
густому чагарнику, що встилав дно
долинки.
Ще деякий час хортиця рискала по
чагарях намагаючись знов п╕дняти
косого, та дарма.
Покинувши марну справу, Джулдуз
п╕дб╕гла до вершника ╕ трохи
винувато зарисила поряд.
Маукен збадьорив мисливицю
похвалою, рад╕в щойно баченому.
А за╓ць? Що ж, не перший ╕ не останн╕й, будуть ╕ще. Та й, взагал╕, за╓ць то ╕грашка для справжнього мисливця. Але ж буде чим похвалитися перед приятелями, яких спод╕вався зустр╕ти в колгоспн╕й чайн╕й.
У такий день, у цьому "осередку
культури", мало бути досить
людно.
А там почнуться балачки, де м╕сцев╕
джиг╕ти похвалятимуться сво╖ми
к╕ньми, мисливськими подвигами та
перемогами п╕д час останнього
"Свята чабана".
Стежка, що мала вивести на дорогу
до селища, протяглася кра╓м р╕внини
поп╕д невисоким скелястим хребтом
порослим колючим чагарником.
Вряди-годи серед скель
в╕дкривалися устя ущелин, по дну
яких зб╕гали струмочки води. Б╕ля
одного Маугл╕ зупинився й сп╕шився,
щоби напитися та попо╖ти коня. ╤
т╕льки зараз побачив, що Джулдузки
н╕де не видно. Напившись, голосно
погукав, свиснув. Та хортиця не
з'являлася. Тод╕ с╕в на коня й
п╕днявся на найближчу гору.
Обдивився - порожньо.
Уважно прислухався.
╤ тут у сус╕дньому ущелку почув
неясн╕ звуки - виск, злобне гавкання
й гарчання.
Скрикнув, погнав коня на звуки.
Коли п╕дскакав на змоклому
буланков╕, то серце защемило в╕д
побаченого.
П╕д густим кущем шипшини, впершись
в нього задом, стояв невеличкий
кабан, к╕лограм╕в на с╕мдесят.
А перед ним з╕ зл╕сним гарчанням
крутилася Джулдуз, намагаючись
заскочити п╕дсвинков╕ ╕ззаду ╕
вчепитися в незахищен╕ жижки. Кабан
в╕дбивався, роблячи випади, ╕
силкуючись зачепити ворога
гострими, як лезо ╕клами, але заду
в╕д рят╕вного куща не в╕дривав.
Гармидер стояв страшенний - кабан
вищав, тази гарчала ╕ гавкала, аж
п╕на бризкала з пащ╕, з-п╕д н╕г у
тварин лет╕ли земля й кам╕нц╕.
Маукен спинився й почухав потилицю.
От так штука, рушниц╕-то нема...
Що ж робити? Таку здобич покидати,
ой як шкода! Та й для навчання
молоденько╖ сучки, яка вперше
зустр╕лася ╕з сол╕дною дичиною ╕
так завзято ╖╖ обробляла, теж
погано - не довести д╕ло до к╕нця.
Але ж поки повернешся до зимовища, а
там назад, ск╕льки ж часу мине. Чи
зможе молода недосв╕дчена тазочка
протримати цю зв╕рюку на м╕сц╕ так
довго? Маукен ще з хвилинку
повагався, та серце мисливця не
витримало. Розвернув коня ╕ чвалом
погнав додому. П╕дскакавши до хати,
мовчки прив'язав коня й зайшов
гепнувши дверима. Посп╕хом зарядив
два набо╖, один картеччю, другий
кулею, вклав у двостволку,
швиденько похлебтав кисляку з╕
сло╖ка й виб╕г на дв╕р. Буланий, ╕ще
мокрий в╕д скачки, п╕дозр╕ло
покосився на господаря ╕ т╕льки
хекнув, коли той кинувсь у с╕дло.
Знов скакали п╕д гору. Маукен хвилювався, гнав, коли к╕нь зовс╕м вже стомлювався, пускав його ступою ╕ знову гнав чвалом махаючи камчею. Коли п╕д'╖хав на змиленому кон╕, сонце стояло вже високо. Джулдуз ╕з кабаном, страшенно втомлен╕ двобо╓м, стояли одне проти одного ╕ важко дихали, висолопивши язики. У Маукена в╕длягло в╕д серця - слава Богу, на м╕сц╕! Кабанчик зр╕дка ще робив спроби втекти, та тази, з налитими кров'ю очима, люто кидалася на нього перекриваючи дорогу. Побачивши хазя╖на, Джулдуз страшенно зрад╕ла ╕ знов, з подв╕йним запалом, поновила напади на зв╕ра. Кидалася, крутилась навколо нього мов дзи╜а, заважаючи приц╕литися. Маукен сп╕шився, трохи в╕ддихавсь. Прис╕в на кол╕но, скинув рушницю ╕ став виц╕лювати. Намагався вловити слушний момент для постр╕лу, щоби не зачепити Джулдузку. Нарешт╕, ╓сть! Натиснув на гачок. Р╕зко бахнув постр╕л ╕ покотився луною по ущелин╕, в╕дбиваючись в╕д скелястих берег╕в ╕ лякаючи все м╕сцеве птаство. Кабан гепнувся на б╕к мов лантух з половою, не усв╕домивши нав╕ть, що помер.
За мить, оглушена постр╕лом Джулдуз отямилася, ╕ з гарчанням вчепилася у ворога. Маукен прис╕в на кам╕нь, закурив. Заспоко╖вшись, в╕д╕гнав хортицю в╕д кабана. Пот╕шилася й досить. Не можна давати хортам сильно тр╕пати дичину, так у хутряного зв╕ра можна попсувати шкуру. Джулдуз кинулася до ручая, лягла грудьми у воду ╕ почала жад╕бно хлебтати - стомилася.
Докуривши цигарку, Маукен д╕став з кишен╕ чабанський н╕ж, спробував на н╕гт╕ лезо й прис╕в б╕ля здобич╕. Поплескав кабанчика долонею по боц╕ - гладенький, в╕д'╖вся на зиму. В╕др╕зав вухо й кинув хортиц╕.
Та трохи пожувала й покинула, не хот╕ла ╖сти. Це добре, подумав Маугл╕, працю╓ не за ╖жу, а з куражу, з азарту. Н╕чого, ще на╖сися. Зняти шкуру з дикого кабана не така скора справа. Поки господар порався б╕ля трофею, Джулдуз розтяглася на осонн╕, насолоджуючись ласкавим теплом ос╕ннього сонечка.
Буланий уже в╕ддихався ╕ тихенько
скубав травку б╕ля струмочка.
Маукен вправно роз╕брав тушу,
розклав м'ясо по хурджунах ╕ прис╕в
перекурити та обм╕ркувати - що ж
дал╕? Мати, стара мусульманка,
звичайно ж, з╕ свининою до дому
близько не допустить, та ще й
насварить за те, що зогр╕шив -
забруднився об "нечисту"
тварину. В аул пертися з
кабанятиною теж нема сенсу.
По╖ду-но до Гошки, вир╕шив нарешт╕.
╢гер Гошка, приятель Маукена, такий
же любитель тази та добрих коней,
теж, певно, занудьгував в╕д самоти
п╕д час дощ╕в, отож буде радий
гостев╕ та ще з таким гостинцем. В
Гошки завжди ╓ добрий самогон, а з
м'яса ╓герева ж╕нка наготу╓
закуски, буде й каурдак, ╕ лагман, ╕
бешбармак (казахськ╕ м'ясн╕ страви).
Зголодн╕лий мисливець аж ковтнув слину. Нав'ючив коня, той злякано захроп╕в, почувши св╕жу кров. Зручн╕ше вс╕вся в с╕дл╕ й рушив у напрямку ╓герського кордону. На серц╕ було легко й рад╕сно, в╕дчував себе геро╓м ╕ звитяжцем в╕д пережитого. Пишався сво╓ю малою пом╕чницею, буде чим похвалитися перед мисливцями. А Джулдуз уже б╕гла далеко попереду, рискаючи по горбах у пошуках ново╖ здобич╕.
(С) Ukrainian "Naturalist" magazine