ЗІРКА

Сергій Копилець ( м. Київ )

Після трьох тижнів безперервних дощів, туманів, безпросвітного сірого неба, коли здавалося,
що земля пересичена вологою от-от попливе по гірських схилах, нарешті настав ясний сонячний,
з легким морозцем, ранок.
Маукен, на прізвисько "Мауглі", прокинувся від життєрадісного ржання, мукання та мекання, що лунало з-над двору. З насолодою потягнувся, глянув у вікно, де проглядало ясною лазур'ю безхмарне небо, і досить жваво для своєї огрядної статури піднявся й вийшов з хати. Край сонця з'явився з-за обрію і позолотив навколишній світ - вкриту памороззю землю, брунатні скелі, потічок у долині, спини худоби біля якої вже поралися мати з сестрою. Переможно загорлав півень, що увесь аж палав червоним пір'ям під сонячними променями.
Світ прокидався після затяжної осінньої негоди.

- Бесмілля! (На все воля Божа!) - мимоволі вирвалося в Маукена.

До господаря стрімголов підлетіла й радісно застрибала навколо улюблениця - хортиця Джулдуз, яка до цього із захопленням полювала на мишу під скиртою торішньої прілої соломи. Ім'я своє (джулдуз по-казахськи - зірка) мала завдяки чорній мов вугілля масті з білою цяточкою, що наче зірка світилася посеред грудей.
Молода сучка всім своїм видом показувала, що вона рада життю, рада тому, що набридлива мокреча скінчилася, що світить сонце, що легко дихається і що вона готова хоч зараз ганятися по горах та полях за всякою дичиною.

Маукен ще потягнувся, розправляючи з хрумтінням суглоби. Погладив Джулдузку і швидко рушив до сараю з комбікормом. З найближчого сріблястого від інею пагорба вже спускався перший кінський косяк. Великий рудий жеребець, виблискуючи на сонці золотом, з лунким іржанням вів своїх кобилиць і лошат на подвір'я, де їм регулярно видавалися ласощі у вигляді ячменю та комбікорму. Маукен виніс мішок із комбікормом і хутенько розсипав його по дерев'яних ночвах, до яких вже поспішали коні. Підбігши, жадібно хапали м'якими губами лагомину, гучно хрумали, форкаючи від задоволення. Господар підкинув у ночви кілька грудок кам'яної солі й подався до стайні.
Звично засідлав і вивів буланого коника.
Джулдуз радісно крутилася навколо, і поки Маукен заходив до хати за куфайкою та шапкою, тихенько скавчала й тремтіла всім тілом, передчуваючи прогулянку.
Нарешті хазяїн у сідлі, змах камчею і вперед натоптаною стежкою.

- Куди синку!? - тільки й встигла крикнути вслід мати.
- Їй ... - непевно махнув рукою небалакучий табунник. Годі вже сидіти вдома!

Стежина вилася між хребтами порослими негустою пожовклою травкою і мала незабаром вивести на широчезне хвилясте плоскогір'я, же розкинулося аж до самого Джунгарського Алатау, що виглядав із-за обрію синіми вершинами. Іній уже розтав під сонцем і пригріті схили пагорбів почали парувати. Буланий, що застоявся під час негоди, радісно форкаючи, жваво дерся в гору.
Джулдуз стрімголов гасала за кекликами (гірськими куріпками), котрі, ж і всі курячі, воліли бігати по землі і здіймалися у повітря в останній момент, коли тази (назва азіатських хортів), здавалося, ось-ось ухопить якогось.

Джулдуз добре розуміла, що їй навряд чи вдасться вхопити полохливого птаха і гасала по горах пуегуючи просто від надлишку енергії.
За півгодини вийшли на рівнину.
В обличчя дмухнув гіркуватий від степового полину вітерець.
У Маукена трохи запаморочилось у голові від безмежного простору.
Від надлишку почуттів заспівав.
Кожен казах, що виріс у степу чи горах, у душі поет.
Маукен пошкодував, що, збираючись похапцем, не прихопив із собою домбру.
Співав про все, що бачив навкруг.
Про свій прекрасний рідний край, який не проміняв би на інші землі ні за які скарби світу.
Про широкий ковиловий степ, про стрімкі високі гори увінчані вічними білими шапками, про дзвінки кришталево чисті гірські потоки, про красу казахських дівчат, про ту яка колись і йому подарує своє кохання і народить дюжину синів батирів...
Нарешті Джулдузці пощастило натрапити на справжню дичину.
З-під куртини таволги дременув сполоханий хортицею заєць-толай.
Хто хоч раз бачив як біжить хорт за дичиною, не зможе забути того шаленого лету стрункого звіра, неначе навмисно створеного Господом, як досконалий зразок для стрімкої гонитви. Джулдуз вистелилася над степом поступово скорочуючи відстань до сірого звірка, що летів немов вистріляний з рушниці. І ось, коли вже від заячого хвоста до зубів тази лишалося не більше метра, звірок умить повернув під гострим кутом і кинувся до рятівної улоговини, що тяглася поряд.
Джулдуз, мов чорна блискавка метнулась услід за жертвою.
Та було вже пізно, зайчисько зник у густому чагарнику, що встилав дно долинки.
Ще деякий час хортиця рискала по чагарях намагаючись знов підняти косого, та дарма.
Покинувши марну справу, Джулдуз підбігла до вершника і трохи винувато зарисила поряд.
Маукен збадьорив мисливицю похвалою, радів щойно баченому.

А заєць? Що ж, не перший і не останній, будуть іще. Та й, взагалі, заєць то іграшка для справжнього мисливця. Але ж буде чим похвалитися перед приятелями, яких сподівався зустріти в колгоспній чайній.

У такий день, у цьому "осередку культури", мало бути досить людно.
А там почнуться балачки, де місцеві джигіти похвалятимуться своїми кіньми, мисливськими подвигами та перемогами під час останнього "Свята чабана".

Стежка, що мала вивести на дорогу до селища, протяглася краєм рівнини попід невисоким скелястим хребтом порослим колючим чагарником. Вряди-годи серед скель відкривалися устя ущелин, по дну яких збігали струмочки води. Біля одного Мауглі зупинився й спішився, щоби напитися та попоїти коня. І тільки зараз побачив, що Джулдузки ніде не видно. Напившись, голосно погукав, свиснув. Та хортиця не з'являлася. Тоді сів на коня й піднявся на найближчу гору.
Обдивився - порожньо.
Уважно прислухався.
І тут у сусідньому ущелку почув неясні звуки - виск, злобне гавкання й гарчання.
Скрикнув, погнав коня на звуки.
Коли підскакав на змоклому буланкові, то серце защемило від побаченого.
Під густим кущем шипшини, впершись в нього задом, стояв невеличкий кабан, кілограмів на сімдесят.
А перед ним зі злісним гарчанням крутилася Джулдуз, намагаючись заскочити підсвинкові іззаду і вчепитися в незахищені жижки. Кабан відбивався, роблячи випади, і силкуючись зачепити ворога гострими, як лезо іклами, але заду від рятівного куща не відривав.
Гармидер стояв страшенний - кабан вищав, тази гарчала і гавкала, аж піна бризкала з пащі, з-під ніг у тварин летіли земля й камінці. Маукен спинився й почухав потилицю. От так штука, рушниці-то нема...
Що ж робити? Таку здобич покидати, ой як шкода! Та й для навчання молоденької сучки, яка вперше зустрілася із солідною дичиною і так завзято її обробляла, теж погано - не довести діло до кінця. Але ж поки повернешся до зимовища, а там назад, скільки ж часу мине. Чи зможе молода недосвідчена тазочка протримати цю звірюку на місці так довго? Маукен ще з хвилинку повагався, та серце мисливця не витримало. Розвернув коня і чвалом погнав додому. Підскакавши до хати, мовчки прив'язав коня й зайшов гепнувши дверима. Поспіхом зарядив два набої, один картеччю, другий кулею, вклав у двостволку, швиденько похлебтав кисляку зі слоїка й вибіг на двір. Буланий, іще мокрий від скачки, підозріло покосився на господаря і тільки хекнув, коли той кинувсь у сідло.

Знов скакали під гору. Маукен хвилювався, гнав, коли кінь зовсім вже стомлювався, пускав його ступою і знову гнав чвалом махаючи камчею. Коли під'їхав на змиленому коні, сонце стояло вже високо. Джулдуз із кабаном, страшенно втомлені двобоєм, стояли одне проти одного і важко дихали, висолопивши язики. У Маукена відлягло від серця - слава Богу, на місці! Кабанчик зрідка ще робив спроби втекти, та тази, з налитими кров'ю очима, люто кидалася на нього перекриваючи дорогу. Побачивши хазяїна, Джулдуз страшенно зраділа і знов, з подвійним запалом, поновила напади на звіра. Кидалася, крутилась навколо нього мов дзиґа, заважаючи прицілитися. Маукен спішився, трохи віддихавсь. Присів на коліно, скинув рушницю і став вицілювати. Намагався вловити слушний момент для пострілу, щоби не зачепити Джулдузку. Нарешті, єсть! Натиснув на гачок. Різко бахнув постріл і покотився луною по ущелині, відбиваючись від скелястих берегів і лякаючи все місцеве птаство. Кабан гепнувся на бік мов лантух з половою, не усвідомивши навіть, що помер.

За мить, оглушена пострілом Джулдуз отямилася, і з гарчанням вчепилася у ворога. Маукен присів на камінь, закурив. Заспокоївшись, відігнав хортицю від кабана. Потішилася й досить. Не можна давати хортам сильно тріпати дичину, так у хутряного звіра можна попсувати шкуру. Джулдуз кинулася до ручая, лягла грудьми у воду і почала жадібно хлебтати - стомилася.

Докуривши цигарку, Маукен дістав з кишені чабанський ніж, спробував на нігті лезо й присів біля здобичі. Поплескав кабанчика долонею по боці - гладенький, від'ївся на зиму. Відрізав вухо й кинув хортиці.

Та трохи пожувала й покинула, не хотіла їсти. Це добре, подумав Мауглі, працює не за їжу, а з куражу, з азарту. Нічого, ще наїсися. Зняти шкуру з дикого кабана не така скора справа. Поки господар порався біля трофею, Джулдуз розтяглася на осонні, насолоджуючись ласкавим теплом осіннього сонечка.

Буланий уже віддихався і тихенько скубав травку біля струмочка. Маукен вправно розібрав тушу, розклав м'ясо по хурджунах і присів перекурити та обміркувати - що ж далі? Мати, стара мусульманка, звичайно ж, зі свининою до дому близько не допустить, та ще й насварить за те, що зогрішив - забруднився об "нечисту" тварину. В аул пертися з кабанятиною теж нема сенсу. Поїду-но до Гошки, вирішив нарешті.
Єгер Гошка, приятель Маукена, такий же любитель тази та добрих коней, теж, певно, занудьгував від самоти під час дощів, отож буде радий гостеві та ще з таким гостинцем. В Гошки завжди є добрий самогон, а з м'яса єгерева жінка наготує закуски, буде й каурдак, і лагман, і бешбармак (казахські м'ясні страви).

Зголоднілий мисливець аж ковтнув слину. Нав'ючив коня, той злякано захропів, почувши свіжу кров. Зручніше всівся в сідлі й рушив у напрямку єгерського кордону. На серці було легко й радісно, відчував себе героєм і звитяжцем від пережитого. Пишався своєю малою помічницею, буде чим похвалитися перед мисливцями. А Джулдуз уже бігла далеко попереду, рискаючи по горбах у пошуках нової здобичі.

(С) Ukrainian "Naturalist" magazine