При тому, що ботсад УжДу не має нічого спільного з стагнуючою економікою, багато що ріднить його з нею. Чому? Тому, що в керівних колах університету сформувалася думка: оскільки ботсад (його нова територія площею 87 га, що на околиці міста) не дає реальної вигоди, до того ж вимагає певних затрат, то від неї треба відмовитись. І чим швидше це відбудеться, тим, мовляв, буде краще для всіх.

Після рішення Ради Міністрів пройшов 21 рік. Час, що минав, ніяк не відбивався на зовнішньому вигляді величезної ділянки — зеленої зони поміж мікрорайоном “Шахта” й об’їзною автодорогою. Як тоді, так і тепер, ділянка залишається неосвоєною.

Водночас усі ці роки біологічний факультет УжДУ намагався не забувати про неї. До спорудження огорожі (хоча б живої) навколо ботсаду справа, на жаль, не дійшла. Але, наприклад, напередодні весняних свят, біологи завжди прибирали територію від сміття. Крім того, охороняли і продовжують охороняти ліс (він же — ботсад) від браконьєрів. Невідомо, чи збереглася б зелена зона донині, якби не захищеність її відомою постановою Ради Міністрів і університетське підпорядкування. Можливо, її давно розтягнули б на шматки — під дачі чи під забудову, — прикладів чого в Ужгороді можна знайти немало. Того, що це нині “зелені легені” Ужгорода, не заперечуватиме, мабуть, ніхто.

Чому ж усе-таки біофак сьогодні відмовляється від ботсаду, вже третій рік ініціює подання до обласної ради з проханням передати зелену зону на баланс лісівників? Декан факультету, доктор біологічних наук, професор Віталій Ніколайчук сказав у розмові з кореспондентом: “Ми — за ботсад. Але ми здатні підтримувати його й розвивати лише за наявності коштів. Хоч намагалися отримати їх уже не раз, але завжди одержували відмови. Як керівник, якому треба забезпечувати навчальний процес, а не відривати студентів і викладачів на роботи в ботсаду, я не бачу перспективи в збереженні за нами цієї ділянки. Доцільно передати її Ужгородському лісгоспові, який має штат працівників і зможе, як належить, доглядати за лісом. Ще раз підкреслюю: все впирається в гроші…

Важко не погодитися з шановним професором, який дбає і вже багато зробив для біофаку. Гроші ботсадові були б і справді не зайві. Та чи достатній це аргумент, щоб від 87-гектарної території, якої в умовах ужгородського малоземелля годі ще шукати, відмовлятися узагалі? І чи є аргументи, які б свідчили на користь збереження нинішнього статусу саду?

Відповідь еколога-держслужбовцяця була однозначною: ботсад — охоронна територія. Управління екобезпеки, отож, не погодиться на зміну її статусу, закріпленого в рішенні найвищих державних органів. “Нова територія саду, — продовжував Анатолій Олександрович, — віднесена до природно-заповідного фонду Закарпатської області. Вона, зокрема, віднесена в категорію пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. На ній зростають понад 400 видів дерев і чагарників, серед яких велика кількість екзотів. Це не дозволяє навіть сумніватися в доцільності зміни нинішнього підпорядкування об’єкту. Він може і повинен стати базою для дослідів, для навчання біологів, екологів, фахівців сільського господарства. В УжДУ є всі ці спеціальності… Територію існуючого ботсаду мало не щороку заливають паводкові води, отож на неї покладатися в цьому відношенні не варто.

Кошти на утримання ботсаду навіть за нинішніх умов можна б знаходити. По-переше, постанова Кабміну від 1 березня ц. р. дозволяє формувати кошти на природоохоронні цілі на бюджетній основі. Ці кошти формуються із штрафів, що їх сплачують підприємства-забруднювачі. По-друге, дохідним обіцяє бути і продаж уражених омелою дубів. На території нового ботсаду загальний обсяг цієї цінної будівельної деревини, яку можна з вигодою продати, становить близько 300 кубометрів. Для її заготівлі на взаємовигідних умовах можна запросити тих самих лісівників.

Директор ботсаду Ужгородського держуніверситету Ярослава Пекар, призначена на цю посаду трохи більше місяця тому, разом із студентами перед Великоднем провела на новій ботсадівській території суботник. Зібрали й навантажили сміттям повний тракторний причеп. Попередники Ярослави Петрівни так роблять щороку. Сміття сиплеться на цю територію безупинно. Грунтова дорога, прокладена, до речі, автолюбителями теж самовільно, проходить через природоохоронну зону! І нема до цього діла автоінспекторам.

Відомо, що краса таїть у собі і принадність, і беззахисність. Такою є її сутність. Віддамо, отож, належне тим труднощам, з якими стикається ужгородський вуз при збереженні закріпленої за ним пам’ятки природи. Тому думаймо усі, що можемо зробити для неї. Не варто лише припускати, що якщо нова територія ботсаду УжДУ знову перейде до рук лісівників, нічого з нею не трипиться…

Дізнався, що в Івано-Франківську місцевий державний педагогічний університет, який лише торік одержав під ботсад 100-гектарну ділянку, вже активно її освоює. Викладачі, студенти разом працюють у ботсаду, не вважають це чимсь забороненим для себе. Бо й справді: не може ботанік або еколог, який сам не вирощує рослини, бути справжнім природолюбом.