БОТСАД ≈ Б╤ЛЬМО НА ОЦ╤ РИНКОВО╥ ЕКОНОМ╤КИ?

Василь БЕДЗ╤Р
Ужгород

Бажання (╕ необх╕дн╕сть) вижити за умов сьогодн╕шньо╖ скрути робить ╕з нас людей, як╕ втрачають в╕дчуття перспективи, перестають у не╖ в╕рити. Якщо ж не в╕рити, то для чого, пита╓ться, виживати? Про це св╕дчить ╕ ╕стор╕я ботсаду Ужгородського держун╕верситету. Та, що починалася вона понад 20 л╕т тому багатооб╕цяюче┘

При тому, що ботсад УжДу не ма╓ н╕чого сп╕льного з стагнуючою економ╕кою, багато що р╕днить його з нею. Чому? Тому, що в кер╕вних колах ун╕верситету сформувалася думка: оск╕льки ботсад (його нова територ╕я площею 87 га, що на околиц╕ м╕ста) не да╓ реально╖ вигоди, до того ж вимага╓ певних затрат, то в╕д не╖ треба в╕дмовитись. ╤ чим швидше це в╕дбудеться, тим, мовляв, буде краще для вс╕х.

Для того, щоб роз╕братися, чому така думка сформувалася ╕ давно пробу╓ знайти соб╕ п╕дтримку також у коридорах обласно╖ влади, автор цих рядк╕в зустр╕вся з багатьма людьми. Спробую коротко викласти ╖хн╕ позиц╕╖, щоб читач м╕г самост╕йно скласти соб╕ уявлення про те, хто що в╕дстою╓. Але спочатку заглянемо в далекий 1979 р╕к. Саме тод╕ Радою М╕н╕стр╕в УРСР Ужгородському держун╕верситетов╕ була вид╕лена нова територ╕я п╕д закладання та буд╕вництво нового ботсаду. Через десять рок╕в, Ужгородською райрадою за вузом була закр╕плена територ╕я площею 87 га, видано Державний акт на право користування землею.

П╕сля р╕шення Ради М╕н╕стр╕в пройшов 21 р╕к. Час, що минав, н╕як не в╕дбивався на зовн╕шньому вигляд╕ величезно╖ д╕лянки ≈ зелено╖ зони пом╕ж м╕крорайоном ⌠Шахта■ й об▓╖зною автодорогою. Як тод╕, так ╕ тепер, д╕лянка залиша╓ться неосво╓ною.

Водночас ус╕ ц╕ роки б╕олог╕чний факультет УжДУ намагався не забувати про не╖. До спорудження огорож╕ (хоча б живо╖) навколо ботсаду справа, на жаль, не д╕йшла. Але, наприклад, напередодн╕ весняних свят, б╕ологи завжди прибирали територ╕ю в╕д см╕ття. Кр╕м того, охороняли ╕ продовжують охороняти л╕с (в╕н же ≈ ботсад) в╕д браконь╓р╕в. Нев╕домо, чи збереглася б зелена зона донин╕, якби не захищен╕сть ╖╖ в╕домою постановою Ради М╕н╕стр╕в ╕ ун╕верситетське п╕дпорядкування. Можливо, ╖╖ давно розтягнули б на шматки ≈ п╕д дач╕ чи п╕д забудову, ≈ приклад╕в чого в Ужгород╕ можна знайти немало. Того, що це нин╕ ⌠зелен╕ леген╕■ Ужгорода, не заперечуватиме, мабуть, н╕хто.

Чому ж усе-таки б╕офак сьогодн╕ в╕дмовля╓ться в╕д ботсаду, вже трет╕й р╕к ╕н╕ц╕ю╓ подання до обласно╖ ради з проханням передати зелену зону на баланс л╕с╕вник╕в? Декан факультету, доктор б╕олог╕чних наук, професор В╕тал╕й Н╕колайчук сказав у розмов╕ з кореспондентом: ⌠Ми ≈ за ботсад. Але ми здатн╕ п╕дтримувати його й розвивати лише за наявност╕ кошт╕в. Хоч намагалися отримати ╖х уже не раз, але завжди одержували в╕дмови. Як кер╕вник, якому треба забезпечувати навчальний процес, а не в╕дривати студент╕в ╕ викладач╕в на роботи в ботсаду, я не бачу перспективи в збереженн╕ за нами ц╕╓╖ д╕лянки. Доц╕льно передати ╖╖ Ужгородському л╕сгоспов╕, який ма╓ штат прац╕вник╕в ╕ зможе, як належить, доглядати за л╕сом. Ще раз п╕дкреслюю: все впира╓ться в грош╕┘

Важко не погодитися з шановним професором, який дба╓ ╕ вже багато зробив для б╕офаку. Грош╕ ботсадов╕ були б ╕ справд╕ не зайв╕. Та чи достатн╕й це аргумент, щоб в╕д 87-гектарно╖ територ╕╖, яко╖ в умовах ужгородського малоземелля год╕ ще шукати, в╕дмовлятися узагал╕? ╤ чи ╓ аргументи, як╕ б св╕дчили на користь збереження нин╕шнього статусу саду?

ак╕ запитання я адресував заступнику начальника управл╕ння екобезпеки Анатол╕ю Поляновському.

В╕дпов╕дь еколога-держслужбовцяця була однозначною: ботсад ≈ охоронна територ╕я. Управл╕ння екобезпеки, отож, не погодиться на зм╕ну ╖╖ статусу, закр╕пленого в р╕шенн╕ найвищих державних орган╕в. ⌠Нова територ╕я саду, ≈ продовжував Анатол╕й Олександрович, ≈ в╕днесена до природно-запов╕дного фонду Закарпатсько╖ област╕. Вона, зокрема, в╕днесена в категор╕ю пам▓яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. На н╕й зростають понад 400 вид╕в дерев ╕ чагарник╕в, серед яких велика к╕льк╕сть екзот╕в. Це не дозволя╓ нав╕ть сумн╕ватися в доц╕льност╕ зм╕ни нин╕шнього п╕дпорядкування об▓╓кту. В╕н може ╕ повинен стати базою для досл╕д╕в, для навчання б╕олог╕в, еколог╕в, фах╕вц╕в с╕льського господарства. В УжДУ ╓ вс╕ ц╕ спец╕альност╕┘ Територ╕ю ╕снуючого ботсаду мало не щороку заливають паводков╕ води, отож на не╖ покладатися в цьому в╕дношенн╕ не варто.

Кошти на утримання ботсаду нав╕ть за нин╕шн╕х умов можна б знаходити. По-переше, постанова Кабм╕ну в╕д 1 березня ц. р. дозволя╓ формувати кошти на природоохоронн╕ ц╕л╕ на бюджетн╕й основ╕. Ц╕ кошти формуються ╕з штраф╕в, що ╖х сплачують п╕дпри╓мства-забруднювач╕. По-друге, дох╕дним об╕ця╓ бути ╕ продаж уражених омелою дуб╕в. На територ╕╖ нового ботсаду загальний обсяг ц╕╓╖ ц╕нно╖ буд╕вельно╖ деревини, яку можна з вигодою продати, становить близько 300 кубометр╕в. Для ╖╖ загот╕вл╕ на вза╓мовиг╕дних умовах можна запросити тих самих л╕с╕вник╕в.

Щоб не витрачатися на метал╕чну огорожу (та й чи всто╖ть вона перед нин╕шн╕ми побутовими злод╕ями?), варто покластися на живопл╕т. Фах╕вц╕ стверджують, що можна п╕д╕брати такий склад пор╕д, що в╕н постав би тут непрох╕дною ст╕ною. В перспектив╕ ботсад м╕г би вм╕стити в себе б╕ор╕зноман╕ття Карпат, в╕дтворити найр╕зноман╕тн╕ш╕ кл╕матичн╕ зони. Це, безумовно, п╕дн╕мало б ╕ престиж вузу, ╕ п╕дкреслювало б неповторн╕сть нашого краю. Не варто скидати з рахунку ╕ туристичний аспект. Найзах╕дн╕ший Укра╖н╕ ботсад-запов╕дник! Звучить б╕льш н╕ж принадно.
Ужгородська м╕ська влада дотепер н╕як не сприяла ╕снуванню
об╕ч м╕ських житлових масив╕в ц╕нного об▓╓кта природоохорони. Незважаючи на пост╕йн╕ звертання, вона дотепер не змогла вир╕шити найпрост╕шого: встановлення контейнер╕в для см╕ття. Жител╕ прилеглих до екозони будинк╕в звалюють на ╖╖ територ╕ю вс╕ побутов╕ в╕дходи (не на сво╓ ж подв╕р▓я, або на вулицю мають ╖х звалювати!). В зневажанн╕ ботсаду, ун╕верситету й ╕нтерес╕в городян д╕йшло було до того, що к╕лька рок╕в тому територ╕ю облюбували соб╕ самов╕льн╕ забудовники. Незважаючи на звернення кер╕вництва ужгородського вузу до прокуратури, остання так ╕ не зупинила зухвальц╕в. Захоплення к╕лькох д╕лянок п╕д буд╕вництво на природоохоронн╕й територ╕╖ (читай ≈ наруга над ботсадом, який ма╓ перебувати п╕д особливим захистом держави) минулося для порушник╕в законодавства безкарно.

Директор ботсаду Ужгородського держун╕верситету Ярослава Пекар, призначена на цю посаду трохи б╕льше м╕сяця тому, разом ╕з студентами перед Великоднем провела на нов╕й ботсад╕вськ╕й територ╕╖ суботник. З╕брали й навантажили см╕ттям повний тракторний причеп. Попередники Ярослави Петр╕вни так роблять щороку. См╕ття сиплеться на цю територ╕ю безупинно. Грунтова дорога, прокладена, до реч╕, автолюбителями теж самов╕льно, проходить через природоохоронну зону! ╤ нема до цього д╕ла авто╕нспекторам.

Нин╕ всього 22 чолов╕к доглядають за обома ботсад╕вськими територ╕ями ≈ старою, що в центр╕ м╕ста, й новою. Наск╕льки це мало, св╕дчить той факт, що колись чисельн╕сть колективу доходила до 60 чолов╕к. Завдяки реал╕зац╕╖ посадкового матер╕алу, за словами колишнього директора директора ботсаду Валентини Чевсько╖, цей науково-досл╕дний об▓╓кт нав╕ть давав прибутки. Тут усе було, каже Валентина Петр╕вна, ⌠як у казц╕■. Не т╕ часи нин╕. Краса, яку ми вм╕╓мо вирощувати ╕ дарувати (у теплицях ≈ десятки вид╕в ун╕кальних дерев, кущ╕в, кв╕т╕в) мало кому потр╕бна. Декотр╕ опускаються й до того, що┘ обкрадають наш╕ клумби, оранжере╖. Ран╕ше про под╕бне не могло бути й мови.

В╕домо, що краса та╖ть у соб╕ ╕ принадн╕сть, ╕ беззахисн╕сть. Такою ╓ ╖╖ сутн╕сть. В╕ддамо, отож, належне тим труднощам, з якими стика╓ться ужгородський вуз при збереженн╕ закр╕плено╖ за ним пам▓ятки природи. Тому думаймо ус╕, що можемо зробити для не╖. Не варто лише припускати, що якщо нова територ╕я ботсаду УжДУ знову перейде до рук л╕с╕вник╕в, н╕чого з нею не трипиться┘

Д╕знався, що в ╤вано-Франк╕вську м╕сцевий державний педагог╕чний ун╕верситет, який лише тор╕к одержав п╕д ботсад 100-гектарну д╕лянку, вже активно ╖╖ освою╓. Викладач╕, студенти разом працюють у ботсаду, не вважають це чимсь забороненим для себе. Бо й справд╕: не може ботан╕к або еколог, який сам не вирощу╓ рослини, бути справжн╕м природолюбом.