Добудова Х2Р4 з точки зору стратегічних національних інтересів України

Добудова Х2Р4 з точки зору стратегічних національних інтересів України

Україна успадкувала від Радянського Союзу потужну електроенергетику, яка забезпечувала внутрішнє споживання УРСР, міжреспубліканські та експортні поставки. Однак за 10 років стрімкої деградації енергосистеми опинилися в критичному стані, що унеможливлює економічний розвиток України в перспективі. Потужній паливно-енергетичний комплекс може стати передумовою стабільного функціонування всіх галузей промисловості, а також добробуту населення.

Існує багато об’єктивних причин незадовільного стану енергосистем України, але ключовими передумовами системного занепаду енергетики стала відсутність пріоритетності стратегічних національних інтересів та відповідно зорієнтованого державного управління.

За 10 років Української незалежності державницька еліта не спромоглася розробити концепцію стратегічних національних інтересів, яка б могла стати орієнтиром державної політики. Відповідно, остання була обумовлена не державною вигодою, а мінливими суб’єктивними інтересами. Відсутність досвіду і реальної політичної волі вищого керівництва держави до дієвих реформ підвели Україну до прірви. Досі юридичні декларації про незалежність України не підкріплені реальною економічною та політичною незалежністю держави. Склалася реальна загроза майбутньому України.

Закриття Чорнобильської АЕС привернуло увагу до критичного стану енергосистем України. Але, якщо до вирішення економічних та організаційних проблем паливно-енергетичного комплексу були докладені чималі зусилля (починаючи від виділення енергогенеруючих компаній та створення оптового ринку електроенергії), то технічні проблеми електроенергетики залишилися поза увагою державних керівників і не піддавалися системному аналізу. Окремі рішення про добудову Запорізької АЕС чи Ташлицької ГАЕС приймалися без системного аналізу стану енергосистем.

Добудова Хмельницької та Рівненської АЕС – проект стратегічного значення, розробці якого було приділено занадто мало уваги. Проект дуже складний і має аналізуватися системно – з урахуванням усіх умов, проблем та наслідків його реалізації. Вирішення долі проекту Х2Р4 повинно відбуватися в контексті подальшої доцільності розвитку ядерної енергетики в Україні

Проект Х2Р4 має 5 ключових аспектів, кожен з яких характеризує доцільність реалізації проекту для України, - міжнародний, економічний, екологічний, соціально-політичний, юридичний. Вимоги щодо системного вирішення проблеми – добудови Х2Р4 – потребують аналізу стану, що склався в енергетиці вцілому та провідних тенденцій, що мають місце в розвинених країнах світу.

Історія проекту Х2Р4.

Енергосистеми Радянського союзу знаходились в 10 часових поясах, що дозволяло покривати пікові навантаження в різних частинах СРСР за рахунок базових потужностей та міжреспубліканських перетоків. Це й зумовило приоритетний розвиток ядерної енергетики, що функціонує в режимі базових навантажень. Після розвалу СРСР ядерні програми союзних республік розвивалися за інерцією. В Україні виявився надлишок базових потужностей та нестача маневрових потужностей, що забезпечують пікові навантаження на енергосистеми.

Саме радянською енергетичною доктриною і був зумовлений курс на побудову Рівненської, Хмельницької Запорізької та Кримської АЕС.

Будівництво другого блоку Хмельницької АЕС потужністю 1000 МВТ із використанням реактора радянського зразка В-320 розпочалося у 1985 році.

Після Чорнобильської катастрофи в Україні розгорнувся потужній антиядерний рух, під впливом якого Хмельницька обласна Рада заборонила добудову трьох блоків ХАЕС. Результатом антиядерних протестів став 5-річний мораторій на будівництво нових блоків АЕС, введений Верховною Радою УРСР 2 серпня 1990 року.

Через відсутність концепції розвитку енергетики України та кризу в паливозабезпеченні теплоелектростанцій вже 23 лютого 1993 року під тиском атомного відомства, Держкоматома та штучно розгорнутої кампанії в ЗМІ Верховна Рада скасувала згаданий мораторій.

Наслідком подібних рішень стала добудова шостого енергоблоку Запорізької АЕС.

20 грудня 1995 році між державами Великої Сімки Європейською комісією та Україною було підписано Меморандум про взаєморозуміння. Він передбачав закриття ЧАЕС до 2000 року та готовність Великої сімки надати Україні комплексну фінансову допомогу для реалізації проектів у сфері енергетики. Всі проекти повинні ґрунтуватися на критеріях найменшої вартості. Х2Р4 є лише одним з проектів комплексної інвестиційної програми обсягом $2.5 млрд. у вигляді кредитів.

При підписанні Меморандуму основними інвестиційними проектами були побудова парогазової станції в м. Славутич (концерн АВВ) та модернізація теплоелектростанцій, що працюють на вугіллі (Siemens). Однак кінцевим проектом стала добудова Х2Р4, оскільки вона задовольнила як потужні західні інтереси, так і інтереси українського ядерного лобі.

У 1996 році без жодних обговорень із громадськістю, економічних обґрунтувань та екологічних експертиз, а також із порушенням Регламенту Верховна Рада України ухвалила Національну енергетичну програму до 2010 року (НЕПУ-2010). НЕПУ-2010 досі не оприлюднена і безпідставно віднесена до категорії “для службового користування”. Ця програма передбачала добудову 2, 3, 4, блоків Хмельницької АЕС та 4 блоку Рівненської АЕС.

З 1995 року фінансування Х2Р4 велося за рахунок атомного відомства та державного бюджету. З 1 січня 1998 року було введено 10% тарифну надбавку за спожиту електроенергію, кошти від якої мали бути спрямовані на добудову Х2Р4. Будівництво ведеться за проектами, затвердженими ще у 80 роки.

Оскільки проекти Х2Р4, розроблені у 80-і роки, не відповідають сучасним нормам ядерної безпеки, добудова Х2Р4 за участю західних інвесторів передбачала розробку нового проекту добудови та модернізації цих блоків. З 1995 року вартість добудови Х2Р4 за проектом модернізації коливалася від $722 млн. до $1900 млн., а сьогодні складає $1480, 6 млн.

Фінансування буде здійснюватись у вигляді кредитів. Учасники проекту:

ЄБРР – $215 млн. у вигляді кредиту на 17 років;

Євратом – $585 млн. – кредит на 20 років;

Експортно-кредитні агентства – $348.3 млн. - кредит на 15 років;

Росія – $123.7 млн. на закупівлю палива – кредит на 7 років

НАЕК “Енергоатом” - $158.6 млн. фінансування;

Державний бюджет України – $50 млн. фінансування.

Проект добудови і модернізації досі не має висновків державної екологічної експертизи.

Поки розробляється проект модернізації Х2Р4 добудова цих блоків ведеться за старими проектами, які не забезпечують необхідний рівень безпеки блоків. В документах ЄБРР міститься інформація про те, що Україна в будь-якому випадку збирається добудувати Х2Р4 навіть без участі західних інвесторів, але з неприпустимо низьким рівнем безпеки блоків.

7 грудня 2000 року ЄБРР затвердив надання кредиту на добудову Х2Р4 у розмірі $215 млн. Пізніше Європейська Комісія затвердила надання Євратомом $585 млн. кредиту.

29 березня відбудеться засідання Економічного комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому буде розглянуто проблему подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, диверсифікації джерел енергопостачання та буде запропоновано ЄБРР переглянути свою позицію щодо кредитування добудови Х2Р4.

Основні технічні характеристики Х2Р4

Енергоблоки Х2Р4 передбачають використання реакторів ВВЕР-1000 (проект В-320). Реактори ВВЕР є реакторами на воді під тиском – аналогом західних реакторів PWR. Електрична потужність енергоблоків – 1000 МВт, теплова – 3000 МВт. Уповільнювачем нейтронів та теплоносієм у першому радіоактивному контурі є вода. Тиск теплоносія в першому контурі – 16 МПа. Температура теплоносія на виході з реактора – 320 `C. Витрата теплоносія – 80000 м3/год. Енергоблок має 4 парогенератори та чотири головні циркуляційні насоси. Ступінь збагачення ядерного палива - 4.4%. Термін повної заміни палива (тривалість кампанії) – 3 роки, протягом яких здійснюється 3 перевантаження. Завантаження палива в активну зону – 80 т. у вигляді 163 тепловиділяючих збірок. Щорічно напрацьовується близько 25 т. відпрацьованого ядерного палива. Зовнішній діаметр реактора – 4,5 м., висота – 19 м.

Передбачено 3 бар’єри безпеки в активній зоні та герметичну оболонку (контаймент). Однак експерти Адміністрації безпеки Німеччини довели, що контаймент не розрахований на можливі аварійні навантаження, і цей дефект не може бути усунений навіть теоретично для реакторів радянського зразку.

Існує невідповідність автоматизованих систем управління технологічними процесами радянського зразку сучасним технологічним вимогам, що суттєво знижує безпеку реактора. Системи аварійного охолодження та пожежегасіння морально застаріли і не можуть забезпечити безпечну експлуатацію блока. Потребують усунення значні недоліки в системі резервного енергозабезпечення.

Досі не розглянута можливість розвитку запроектної аварії для блоків Х2Р4.

Міжнародний аспект проекту Х2Р4.

Після Чорнобильської катастрофи держави, які мають ядерну електроенергетику, стали переглядати своє ставлення до безпеки АЕС та встановили нові норми необхідної безпеки для АЕС. До 1986 року майже беззаперечними були твердження про економічну доцільність та екологічну чистоту ядерної енергетики.

Після Чорнобиля у високорозвинених країнах було неофіційно визначено і запроваджено принцип “забруднювач платить”, що змусило переглянути економічний ефект використання АЕС. Офіційно цей принцип проголошено в директиві ЄС №94/11 від 14 березня 1997 року.

У країнах Європи та Північної Америки були створені нові методики обрахунку собівартості електроенергії АЕС. Вони враховували максимум прямих витрат, пов'язаних з експлуатацією АЕС. У собівартості 1 кВт*год було враховано питомі витрати на придбання палива та його транспортування, динаміку капітальних та експлуатаційних витрат, зростання витрат у ланках ядерного паливного циклу, очікувану вартість демонтажу блоків та витрати, пов'язані із зберіганням та похованням радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива. В собівартість не було включено більшість непрямих витрат а також “екологічну” складову. Дослідження, проведені за проектом IPSEP для країн-членів ЄС у 1993-1994 роках виявили, що виробляти електроенергію на АЕС дорожче, ніж на сучасних вугільних теплоелектростанціях, що обладнані азотосіркоочисними спорудами (виняток – Бельгія, Франція, Чехія).

Економічна невигідність АЕС, пов'язана з високим необхідним рівнем безпеки, стала причиною згортання ядерних програм держав-членів ЄС.

Компанія Євратом, яка інвестувала ядерні програми ЄС, втратила можливість подальшого розвитку на теренах Європейського Союзу. У 1994 році було змінено кредитні умови для Євратома, що створило можливість фінансувати ядерні програми поза межами ЄС у країнах Центральної та Східної Європи.

Однією з ключових причин подібного рішення стала потреба високорозвинених країн Європи в електроенергії. В умовах економічного зростання, енергоспоживання Європи потребуватиме використання додаткових енергетичних потужностей, що є вкрай проблематичним в умовах згортання ядерних програм. Добудова АЕС у Чехії, Болгарії, Україні, Словакії та Росії дозволить Європі задовольняти власну потребу в електроенергії за рахунок імпорту. Електроенергія, вироблена на східноєвропейських АЕС має нижчу ціну, оскільки її собівартість не враховує деякі прямі і непрямі витрати, пов'язані з АЕС.

Попередній досвід добудови та модернізації АЕС радянського зразку є невтішним. Недобудований енергоблок із радянським реактором ВВЕР-1000 на АЕС “Стендаль” у Східній Німеччині було визнано невідповідним мінімальним вимогам щодо безпеки, а його модернізацію оцінено у $2,5 млрд.

У Чеській Республіці була розпочата добудова енергоблоку на Темелінській АЕС (ВВЕР-1000/320) із необхідною модернізацією відповідно до зіхідних стандартів. Роботи виконував концерн Вестінгауз. У 1997 було оголошено, що Темелінський проект потребує додатково $500 млн. із відстрочкою на 4 роки.

Болгарія вирішила не завершувати будівництво Білинської АЕС (ВВЕР-1000/320), оскільки проект було визнано економічно невигідним та технічно нездійсненним. Замість цього було реалізовано програму з енергоефективності.

Словакія у 1994 році розпочала добудову першого та другого блоків АЕС “Мочовце” із використанням тих же реакторів радянського зразку. Перший блок було завершено із відстрочкою у 2 місяці та на 10% дорожче від запланованих витрат. Другий блок було завершено із затримкою у 8 місяців, що було викликано проблемами при модернізації.

В умовах активності українського ядерного лобі реалізація згаданих рішень в Україні не виглядала проблемною.

2 грудня 1996 року Експертна група з ядерної безпеки Європейської Комісії дала згоду на завершення Х2Р4 в Україні. Це рішення було прийнято тоді, коли ще не було детальної інформації про стан та якість існуючих конструкцій Х2Р4.

Країни Великої Сімки та Уряд України звернулися до Європейського Банку Реконструкції та Розвитку із пропозицією про кредитування добудови Х2Р4.

Відповідно до визнаних процедур ЄБРР проект має відповідати критерію найменшої вартості та бути екологічно безпечним.

У 1995 році попередній аналіз проекту Х2Р4 на відповідність критерію найменшої вартості був здійснений компанією “Ломеєр Інтернешенал” (Lahmeyer International), який підтвердив доцільність добудови.

У1997 році Міжнародна група експертів під керівництвом професора Джона Саррея (Science Policy Research Unit of Sussex Univesity) обгрунтувала, що добудова Х2Р4 є економічно невигідним використанням $1 млрд. і відсторонена від вирішення першочегових проблем енергетичного комплексу України.

Після цього ЄБРР звернувся до компаніїї “Стоун і Вебстер”, яка давала три позитивних висновки щодо економічної доцільності Х2Р4 у 1998, 1999 та 2000 роках.

Останні висновки “Стоун і Вебстер” викликали небезпідставну критику з боку Грінпіс та інших міжнародних неурядових організацій, яка, проте, не була врахована. Наприклад, “Стоун і Вебстер” обгрунтовує доцільність Х2Р4 виходячи з того, що 1000 м3 природнього газу в Україні коштує $124, хоча реально туркменський газ коштує лише $38.

Здійснюючи комплексну модернізацію АЕС “Темелін” європейські інституції зіштовхнулись із неочікуваними проблемами. Заміна деяких вузлів та модернізація АЕС при високому ступені її готовності є надзвичайно складним та капіталомістким завданням. З огляду на існуючий досвід в проекті Х2Р4 було вирішено обмежитись поверховою модернізацією, що заощадить кошти і дозволить виробляти електроенергію без суттєвої загрози для Західної Європи. Міжнародні організації характеризують подібний підхід як використання подвійних стандартів.

Однією з вимог до надання кредиту ЄБРР є проведення процедури громадської участі. НАЕК “Енергоатом оголосив про його початок 18 серпня 1998 року. До участі в цій процедурі Уряд Австрії доручив Австрійському Інституту дослідження ризику вивчити технічне обгрунтування безпеки та Австрійському енергетичному товариству проаналізувати економічну доцільність добудови Х2Р4. Критичні висновки цих аналізів всупереч офіційному бажанню Австрії не були додані до проектних документів Енергоатому та ЄБРР. З боку замовника добудови чинилися перешкоди своєчасному наданню проектної документації (зокрема, Австрійській екологічній агенції). 15 грудня 1998 року було завершено процес громадської участі.

Окрім Евратома, в добудові зацікавлені компанії АВВ, Сіменс, Фраматом, Вестінгауз, які здійснювали опосередкований вплив на позицію урядів Європейських держав щодо Х2Р4.

Проект добудови Х2Р4 повинен розглядатися на відповідність довгостроковим інтересам України, що досі не було проведено. Фінансування Х2Р4 означає подальший екстенсивний розвиток ядерної енергетики, доцільність використання якої має бути переглянута.

Досі електроенергія АЕС вважається дешевою в Україні, яка пережила Чорнобильську катастрофу і витрачає щорічно близько $700 млн. на ліквідацію її наслідків. Загальні збитки від катастрофи на ЧАЕС протягом 1986-2000 рр.оцінюються у $200-300 млрд. За обрахунками німецької компаніїї “Прогноз АГ” витрати на ліквідацію наслідків аналогічної аварії для західної держави складали б $700 млрд. Якби в Україні діяв принцип “забруднювач платить”, то ядерна галузь давно б збанкротувала. Але шкода, спричинена ЧАЕС, покривається за рахунок державного бюджету, обов”язкового збору в чорнобильський фонд і не враховується в собівартості електроенергії АЕС.

При обрахунку собівартості електроенергії АЕС береться до уваги лише експлуатаційні витрати та вартість палива. Всі інші прямі та непрямі витрати відшкодовуються за рахунок держави.

У собівартості електроенергії АЕС повинні враховуватись:

Капітальні витрати на побудову станції;

Витрати на закупівлю палива, його транспортування;

Витрати на демонтаж станції, які за останніми розрахунками дорівнюють витратам на побудову (близько $1.5 млрд. на один блок);

Відрахування у страховий фонд на випадок ядерної аварії;

Амортизаційні відрахування;

Витрати на створення та утримання підприємств ядерного паливного циклу, які зазвичай отримують державні дотації;

Витрати на поводження з високорадіоактивними відходами, їх довгострокове зберігання та поховання;

Витрати на утримання науково-дослідних інституцій та конструкторських агентств;

Витрати на підготовку персоналу АЕС;

Витрати на утримання потужної соціальної інфраструктури – міст супутників;

Витрати на подолання екологічної шкоди, що пов’язана з експлуатацією АЕС – екологічна складова собівартості (до 25% ціни 1 кВт*год).

У західних країнах врахували більшість з цих витрат, хоча досі залишилися поза увагою державні витрати, пов’язані із державною підтримкою ядерних програм, встановленням пільгових цін на ядерне паливо, не повністю враховано всі витрати в ланках ядерного паливного циклу (ЯПЦ).

До непрямих витрат деякі науковці також відносять збитки, пов’язані із консервацією АЕС, їх недобудовою.

У всіх країнах Європейського Союзу (окрім Бельгії та Франції) вироблення електроенергії на АЕС обходиться дорожче, ніж на сучасних ТЕС, що відповідають західним екологічним вимогам. Як і для країн ЄС, для США, наприклад, офіційна собівартість 1 кВт*год електроенергії АЕС складає 5 центів, що зумовлено державними дотаціями. Реальна собівартість складає 12 центів і вище (для деяких станцій), в той час, коли 1 кВт*год, вироблена на сучасній ТЕС – 5.9 цента. В Україні реальна собівартість електроенергії АЕС із урахуванням більшості зазначених складових становить за різними оцінками від 3,84 до 4.4 цента за 1 кВт*год.

Україна купує російське ядерне паливо за ціною $16 / кг. (Світова ціна – $40/кг.) Має місце 100% залежність українських АЕС від російського урану. Відпрацьоване паливо вивозиться також в Росію. З метою диверсифікації джерел енергоресурсів в Україні, враховуючи наявність власних уранових покладів, було взято курс на створення власного ядерного паливного циклу (ЯПЦ), що оцінюється для України приблизно в $1 млрд., та буде фінансуватися за рахунок бюджетних коштів. Варто зауважити на значну екологічну шкоду, пов’язану із видобуванням уранових руд.

Щороку в Україні напрацьовується 291 т. відпрацьованого урану. Всього один блок потужністю 1000 МВт напрацьовує близько 400 м3 відходів щорічно. Переробка та поховання відходів вимагає величезних коштів, пов’язаних з геологорозвідувальними роботами, будівництвом сховищ, переробкою відпрацьованого ядерного палива та постійного моніторингу поховань. У 90-х роках Франція розробляла сховища для поховання радіоактивних відходів, на що витратила близько $1 млрд. У випадку законодавчої заборони Росією ввозити відпрацьоване ядерне паливо, відходи на її територію, перед Україною постане складна проблема поводження із відходами.

Ядерні відходи використовуються для видобутку збройного плутонію, що обґрунтовується існуванням ядерної зброї. Україні, яка не має намірів у майбутньому створювати ядерні озброєння, утримання ЯПЦ є стратегічно невигідним. В усіх ядерних державах утримання ЯПЦ здійснюється за рахунок державних відрахувань і обґрунтовується потребами військово-промислового комплексу.

Останнім часом виявилося, що вартість закриття АЕС та її демонтажу значно перевищує очікувані рівні і складає близько $1,4-1,6 млрд. на один блок.

Перспективність екстенсивного розвитку ядерної енергетики в Україні має розглядатися з урахуванням нагальних потреб та проблем ПЕК.

Загальна встановлена потужність енергосистем України становить 48000 МВт. Сукупні потужності 13 енергоблоків на 4 АЕС складають 11800 МВт. Однак сьогодні АЕС генерують близько 45% загального обсягу виробленої електроенергії.

Протягом декількох останніх років генеруючі компанії потерпали від складного кредитно-фінансового стану та низького рівня грошової оплати за електроенергію. У 1998 році лише 7,3% від загального обсягу продукції АЕС було оплачено грошима, 72% заліками та векселями. В наслідок вимивання живих грошей з ядерного енергетичного комплексу АЕС не мали грошей на проведення суттєвих ремонтних робіт, закупівлю палива. Відбувалося безвідповідальне спрацювання потенціалу попередніх років. Сильно погіршився стан обладнання АЕС, наблизившись до критичного. Сьогодні вже постає питання не про достатній рівень безпеки АЕС, а про технічну можливість їх експлуатації – обладнання відпрацьовує свій проектний ресурс, АЕС простоюють з причин аварійних ремонтів, коефіцієнт використання встановлених потужностей (КВВП) на 10-15% нижчий, ніж на західних АЕС. Вчені-енергетики (Штейнберг, Копчинський) визнають, що ядерна енергетика України наблизилась до небезпечної межі.

АЕС потребують негайної модернізації, що оцінюється у $130 млн. для кожного блоку. Реконструкція та модернізація дозволила б підвищити КВВП та рівень безпеки АЕС. Умовами західного кредитування Х2Р4 є модернізація 4 АЕС за рахунок Енергоатому, що потребуватиме близько $1300 млн. протягом 2005-2015 року. Але згадана модернізація потрібна вже сьогодні і визначені строки виглядають неприпустимими.

У надзвичайно скрутному становищі опинилась теплова енергетика (ТЕС, ТЕЦ), а це – близько 32000 МВт потужностей. На 104 блоках теплоелектростанцій близько 85% обладнання вугільних блоків відпрацювало проектний ресурс у 100 тис. годин, 50% - подовжений ресурс у 170 тис. годин, 20 енергоблоків відпрацювали вже більше 250 тис. годин. Коефіцієнт корисної дії зменшився (ККД) до 30-35%. Котлоагрегати українських ТЕС не розраховані на спалення високозольного низькокалорійного вугілля (яким є українське), тому доводиться купувати імпортне, або додавати при спалюванні мазут, що спричиняє величезні викиди двоокису сірки та оксидів азоту.

Стан теплоенергетики близький до технічної катастрофи.

Розроблено необхідні програми модернізації ТЕС, які, однак, реалізуються занадто повільно. Реконструкція ТЕС передбачає:

Заміну окремих вузлів ТЕС, що підвищить ККД, продовжить ресурс на 15-20 років, зменшить викиди в атмосферу;

Надбудову газотурбінних установок, що підвищить ККД блока на 10-15%;

Заміну котельного устаткування на котли із циркулюючим киплячим шаром, що може значно покращити економічні та екологічні показники ТЕС.

Після модернізації ТЕС зможуть використовувати низькоякісне українське вугілля та навіть відходи вугільнозбагачувальних комбінатів (шлам). Модернізація ТЕС є логічним продовженням реформування та розвитку української вугільнодобуваної промисловості оскільки саме вони будуть основним споживачем вітчизняного вугілля.

Без реалізації вищенаведених завдань майбутнє паливно-енергетичного комплексу неможливе.

Окрім вже згаданих, є ще й численні інші проблеми ПЕК.

Втрати електроенергії у мережах усіх напруг складає близько 15-18%. По деяких обленерго ці значення досягають 38-43%. Такий рівень втрат пояснюється недосконалістю систем обліку, масовими крадіжками електроенергії, недосконалим обладнанням.

Україна, як вже згадувалося вище, потерпає від надлишку базових потужностей та нестачі маневрових, які б могли забезпечувати пікові навантаження на енергосистеми. З урахуванням цього добудова ще двох блоків АЕС, які можуть використовуватись лише в базовому режимі, є недоцільним. Ідеальними для покриття пікових навантажень можуть бути гідроаккумулюючі та парогазові електростанції. Однак ні на добудову перших, ні на створення других держава не знаходить гроші, хоча добудова Дністровської ГАЕС потужністю 2267 МВт потребує лише $400 млн.

Україна має великий потенціал поновлюваних та нетрадиційних джерел енергії, який використовується лише на 15-18 %. Їх ширше використання дасть змогу в перспективі забезпечити близько 7-10% загального енергоспоживання України.

Протягом 1990-1999 рр. ВВП зменшився на 58%, однак питоме електроспоживання на одиницю ВВП збільшилося на 53%. В таких умовах розвиток економіки без здійснення програм енергоефективності є неможливим. За деякими розрахунками, потенціал енергозаощадження в Україні оцінюється в 50-60 ТВт*год (Л.Півень, В.Шевченко).

Економічна доцільність добудови Х2Р4

Економічна доцільність добудови має розглядатися з урахуванням різноманітних чинників, комплексно.

Вартість добудови сьогодні визначається лише з урахуванням прямих витрат - $1,48 млрд. Однак, умови надання кредиту передбачають значні витрати Енергоатома по обслуговуванню боргу, які до 2020 року складуть близько $1269 млн. Отже реальна вартість добудови Х2Р4 у 2020 році (без врахування інфляції) складе основну кредитну суму із додаванням витрат на обслуговування боргу - $2,749 млрд. І саме з такої суми необхідно визначати доцільність добудови.

У зв’язку з кризовими явищами в економіці значно скоротилося енергоспоживання. З 48000 МВт в зимовий максимум використовується лише 28000 МВт.

В Україні не існує дефіциту генеруючих потужностей. Споживання електроенергії відносно 1990 року знизилося більше, ніж на 30 відсотків. У наявності значний надлишок базових потужностей (майже 100%), який буде існувати до 2010 року. Проблеми в електрозабезпеченні пов’язані із низьким рівнем грошової оплати за спожиту електроенергію, що ускладнює закупівлю палива та проведення широкомасштабних робіт. Спорудження додаткових потужностей, які вироблятимуть непотрібну електроенергію перешкодить реалізації програм енергоефективності та реставрації існуючих енергетичних потужностей.

Низька ефективність кінцевого споживання та перетворення електроенергії, велика кількість втрат енергії під час транспортування надають великі можливості для підвищення енергоефективності, скорочення енергоспоживання, підвищення ефективності діючих потужностей з виробництва енергії. Розробка зазначених напрямків матиме більший, ніж Х2Р4, позитивний економічний ефект та потребує порівняно невеликих витрат.

Більша частина витрат, пов’язаних із добудовою Х2Р4 піде на оплату роботи та обладнання західних фірм та російських конструкторських інститутів. Таким чином дуже невелику частку від $1,5 мільярдів буде реально проінвестовано в українську економіку, в той час як основні кошти (близько $1,2 млрд.) буде вкладено в західні фірми та економіки іноземних держав.

Більш вигідним є вкладення запланованих на Х2Р4 коштів у підвищення безпеки та КВВП існуючих 13 реакторів. При цьому значну частку проектних та будівельних робіт було б виконано українською та російською стороною, отже кошти було б інвестовано в економіки цих двох країн і підтримано вітчизняну науково-технічну базу.

У проекті добудови Х2Р4 не передбачені заходи по майбутньому виведенню блоків з експлуатації, та їх орієнтовна оцінка. За відсутності цих розрахунків добудова Х2Р4 суперечить Закону України “Про використання ядерної енергії та ядерну безпеку”. Якби ці розрахунки були зроблені, то добудова Х2Р4 стала вкрай збитковою, оскільки довелося б передбачити у 2034-2036 роках по $1.6 млрд. (за сучасними оцінками) на закриття кожного з блоків.

Досі неможливо із достатньою впевненістю оцінити будь-який з елементів вартості завершення Х2Р4. Недостатність впевненості в оцінці добудови Х2Р4 робить проект добудови проектом із високим ризиком. Варто очікувати, що витрати на вирішення поточних проблем протягом добудови Х2Р4 виявляться вищими, ніж то передбачено в програмі модернізації. Немає передумов вважати, що вартість електроенергії Х2Р4 буде нижчою, ніж на модернізованих ТЕС.

Досвід добудови атомних станцій у Темеліні (Чехія) та Моховці (Словакія) вказує на великі проблеми, пов’язані із модернізацією та добудовою АЕС радянського зразка. Модернізація, пов’язана із перебудовою, призводить до надзвичайно високого ступеня фінансового ризику. Будь які затримки при спорудженні, як то було в Чехії та Словакії, матимуть значні фінансові наслідки для України. Існує вірогідність того, що Україні доведеться розпочати обслуговування боргу ще до того, як Х2Р4 дасть перші прибутки.

План модернізації Х2Р4 є недостатнім і не забезпечить рівень безпеки, відповідний західним стандартам. Витрати на достатню та необхідну модернізацію будуть більшими на 60-70%, ніж заплановані для Х2Р4.

При оцінці доцільності добудови Х2Р4 необхідно врахувати витрати на спорудження сховищ для відпрацьованого ядерного палива. Будівництво якісного сухого сховища на території АЕС може обійтися додатково в $300-350 млн.

Необхідно врахувати витрати на транспортування відпрацьованого ядерного палива та інших радіоактивних відходів. Щорічно Х2 та Р4 будуть напрацьовувати по 25 т. палива, при вартості транспортування $258-270/кг.

Добудова Х2Р4 сприяє необхідності створення підприємств ядерного паливного циклу (ЯПЦ), що обійдеться Україні не менше, ніж у $1 млрд. Однак необхідно врахувати, що функціонування ЯПЦ в усіх високорозвинених ядерних державах зумовлюється потребами військово-промислового комплексу та утримується за рахунок державних дотацій.

Існування ЯПЦ передбачає необхідність безстрокового поховання відходів АЕС на території України, на що відсутні: по-перше, необхідні геологічні умови, по-друге, достатні кошти.

При розгляді проекту добудови Х2Р4 необхідно приділити значну увагу альтернативним проектам розвитку енергосистем. Зокрема недостатньо розглянуто можливості добудови гідроаккумулюючих та створення парогазових електростанцій. Ці проекти потребують менших капіталовкладень, є менш ризикованими та задовольнять потребу енергосистем в маневрових потужностях.

Австрійська енергетична агенція після вичерпного аналізу економічної доцільності добудови Х2Р4 визначила, що проект є “дорогим та ризикованим відхиленням від вирішення нагальних проблем, що стоять перед українським сектором енергозабезпечення. Відмова від реалізації проекту Х2Р4 відкрила б дорогу для інвестування у більш вигідні та менш ризиковані проекти, яких існує достатня кількість”.

Основним аргументом прихильників добудови Х2Р4 є те, що у ці блоки вже вкладено сотні мільйонів доларів, і відмовлятися від їх завершення є бездумним. Але, якщо й так, то створювати об’єкт, що є небезпечним для життя людини і України вцілому, є просто злочинним. Втрати від консервації Х2Р4 не можуть і близько зрівнятися із збитками від значної ядерної катастрофи, можливість якої не виключена на Х2Р4. Якщо за розпочате будівництво платив Радянський Союз, то за ліквідацію майбутніх аварій та радіаційних інцидентів буде розплачуватись вже незалежна Україна.

Експлуатація АЕС є вкрай ризикованою в умовах економічної кризи. Згідно із матеріалами ДП “Енергоринок” у 2000 році лише 21% виробленої на АЕС електроенергії було оплачено грошима. Це зумовлює серйозні сумніви у здатності Енергоатома обслуговувати боргові зобов’язання та експлуатувати АЕС у безпечному режимі. Вимогами для надання ЄБРР та Євратомом кредиту на добудову Х2Р4 є забезпечення рівня оплати за вироблену Енергоатомом електроенергію на рівні 80% та частку готівки в оплаті 40%. Однак виконання подібних вимог для України є нереальним в короткий термін.

Умовою надання Україні кредитів є приватизація 20 обленерго. Однак виконання цієї умови становить значну небезпеку, якщо не буде нормативно врегульовано основи діяльності приватизованих обленерго. Україна не готова до виконання цієї вимоги, а недоліки в нормативно-правовій базі можуть призвести до катастрофічного зниження рівня оплати за електроенергію, що становить загрозу існуванню енергосистем України.

Виконання більшості вимог сторін-кредиторів та обслуговування боргу неможливе в умовах існуючого тарифу за електроенергію. У 2000 році Енергоатом отримував у середньому 1,54 цента/кВт*год. У таких умовах реалізація проекту Х2Р4 є економічно невигідною та нездійсненною. Передбачається підвищення тарифу до 2,5 цента/кВт*год. Остаточний тариф для населення буде враховувати тарифну надбавку обленерго та ПДВ і складати більше 20 копійок. Підвищення тарифу на електроенергію призведе до неминучого підвищення цін на товари та послуги, що може мати складні соціальні, економічні та політичні наслідки.

Збільшення вартості електроенергії в умовах низької платоспроможності споживачів спричинить поглиблення кризи неплатежів, що може на деякий час паралізувати паливно-енергетичний комплекс.

Викладені аргументи та існуючі проблеми ПЕК не є вичерпними, але з іх урахуванням добудова Х2Р4 є невигідною та не покращить стан енергосистем України.

Цілком справедливою є теза про аморальність використання (тим більш розвитку) ядерної енергетики в Україні, позбавленій економічного потенціалу.

З економічної точки зору (з урахуванням екологічних вимог) є доцільним припинення екстенсивного нарощування потужностей АЕС; проведення їх реконструкції та модернізації; скорочення обсягів виробництва електроенергії на застарілих неекономічних ТЕС; але їх нарощування на модернізованих вугільних блоках, парогазових станціях, ГЕС та ГАЕС; зростання обсягів використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії. Такий варіант розвитку енергетичного комплексу при певних відсоткових частках зазначених джерел електроенергії забезпечить стабільне та достатнє енергопостачання в умовах економічного зростання України.

Екологічний аспект.

Пріоритетними у цивілізованій державі мають бути життя і здоров’я людини. З огляду на це необхідно з’ясувати реальний рівень безпеки Х2Р4 та їх вплив на оточуюче середовище.

Сьогодні будівництво Х2Р4 ведеться за проектами, розробленими на початку 80-х років. Тоді ж проводилась і державна екологічна експертиза. Однак радянські проекти не відповідають сучасним екологічним вимогам та нормам безпеки, отже здійснення будівництва по застарілих проектах є аморальним і безвідповідальним.

Проект модернізації та добудови, який повинен забезпечити відповідність Х2Р4 сучасним вимогам, не проходив державної екологічної експертизи. Без результатів цієї експертизи будь-які дії по будівництву є протизаконними.

Презентуючи проект добудови Х2Р4 Енергоатом розробив оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС) для Х2 та Р4. Подальші дослідження запропонованих документів виявили велику кількість недоліків ОВНС.

ЄБРР для затвердження кредиту мав пересвідчитись у безпечності Х2Р4, для чого замовив провести ОВНС фірмі “Моушел консалтінг”.

Хоча всі згадані документи схвалюють добудову Х2Р4, є небезпідставні сумніви щодо безпечності цих блоків, підтверджені західними спеціалістами та незалежними експертами.

Варто враховувати, що Х2Р4 необхідно добудовувати в державі, де щільність радіоактивного забруднення складає від 0.2 кюрі до 100 кюрі на 1 км2 і більше, що зумовлено Чорнобильською катастрофою. ХАЕС та РАЕС опинились у зонах забруднення земель довгоживучими радіонуклідами

Деякі активісти добудови Х2Р4 стверджують, що АЕС не впливає на довкілля, однак дослідження спростовують подібні твердження. За 12 років експлуатації Південно-Української АЕС (за відсутності радіаційних інцидентів) рівень радіаційного забруднення збільшився для рослинності – у 3 рази, донних відкладів у водоймищах – 2-5 разів, а грунту – в два рази.

При експлуатації АЕС здійснюються технологічні викиди радіонуклідів з вентиляційної труби реактора у повітря: йоду-131, стронцію-86, стронцію-90, вуглецю-14, цезію-137, а також рутенію, кобальту та інертних газів

У модернізованих Х2Р4 викиди в атмосферу будуть більшими, ніж в аналогічних німецьких та французьких реакторів. Більш довге їх утримання в системах фільтрації не передбачено.

Для Х2Р4 відсутній план заходів по знешкодженню їх радіоактивного впливу на довкілля.

Радіоактивні елементи та важкі метали потрапляють разом із водою в каналізаційні системи. Відпрацьований радіоактивний теплоносій зливається у ставки-охолоджувачі, що постійно продуваються, з метою зменшення вмісту шкідливих елементів у воді. Однак ставки-охолоджувачі становлять небезпеку для людини, оскільки вони, зазвичай, з’єднані з річками.

Немає підстав вважати, що частота радіоактивних викидів для Х2Р4 буде меншою ніж для ЧАЕС, але може навіть виявитись більшою. Однак наявність 30-кілометрової зони відчуження навколо ЧАЕС нейтралізувала їх вплив на населення.

Австрійський Інститут дослідження ризику визначив, що твердження про менший ступінь ризику Х2Р4 порівняно із ЧАЕС є безпідставними.

Існують значні проблеми із водозабезпеченням Х2Р4, які розташовані на маловодних об’єктах – річках Горинь та Стир. Залежно від природних умов наявної води може не вистачати для нормального охолодження Х2Р4, однак необхідно зважати і на те, що вода річок Горинь та Стир необхідна і для інших суб’єктів водокористування. Не виключена можливість значного теплового забруднення.

Є висновки про те, що в результаті добудови Х2Р4 зміниться гідрологічний та гідрогеологічний стан басейнів річок Горинь та Стир.

При розробці проекту добудови не було проаналізовано стан проммайданчиків Х2Р4. Зокрема, Р4 розташовано в зоні геологічних розломів, що впливає на погіршення захисної здатності та стійкості ґрунтів, їхньої сейсмостійкості, зумовлює розвиток карстових та суфозійних процесів. Карстові явища становлять значну загрозу для Р4, де рівень ґрунтових вод з моменту спорудження РАЕС підвищився на 10 метрів.

У випадку добудови Х2 існує небезпека підвищення рівня грунтових вод над рівнем дзеркала ставка-охолоджувача, а взаємодія поверхневих і підземних вод може зумовити глибинне забруднення.

Програма модернізації Х2Р4 не усуває численних недоліків парогенераторів, автоматизованих систем управління, систем пожежегасіння, що значно знижує загальний рівень безпеки Х2Р4. Можлива частота пошкоджень активної зони реактора для ВВЕР-1000/320 не відповідає вимогам МАГАТЕ.

Для Х2Р4 не розглядається можливість запроектної аварії, а розглянуті в ОВНС “запроектні” аварії є головними проектними. Проте існують можливості запроектних аварій, при яких розвиток аварії виходить за межі герметичної оболонки реактора (контаймента), що може призвести до руйнування реакторної будівлі.

Австрійський інститут прикладної екології самостійно провів розрахунки можливих наслідків запроектної аварії із викидом 20% від загальної кількості цезія-137 в активній зоні реактора. Виявилося, що залежно від метеорологічних умов наслідки для віддалених районів Європи можуть бути навіть гіршими, ніж від Чорнобильської катастрофи 1986 року.

Добудову та експлуатацію Х2Р4 Енергоатом збирається здійснювати в умовах відсутності надійної державної системи моніторингу та зв’язку, що унеможливлює швидке попередження наслідків серйозної аварії на Х2Р4 чи будь-якій іншій станції.

Ризик аварійності та очікуваний екологічний вплив від постійної експлуатації Х2Р4 не дозволяють зробити висновок про екологічну обгрунтованість добудови Х2Р4 та відповідність проекту національним інтересам України.

Соціально-політичний аспект

Добудова Хмельницької та Рівненської АЕС повинна здійснюватись не всупереч волі народу, що ствердить демократичні засади державного управління.

Відповідно до положень Конституції України, Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, а також згідно із Положенням “Про затвердження порядку проведення громадських слухань з питань використання атомної енергії та радіаційну безпеку”, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №1122 від 18.07.98. силами громадян та неурядових організацій організовувались громадські слухання з питань енергетичної політики та проекту добудови Х2Р4.

З жовтня 1997 року до травня 2000 року громадські слухання було організовано в 11 містах України: Миколаєві, Сіверськодонецьку, Чорткові, Ізяславі, Пирятині, Луганську, Ніжині, Нікополі, Славуті, Артемівську і Черкассах. У містах Дубно, Хмельницький, Київ, Запоріжжя, Вінниця, Івано-Франківськ та Житомир організувати слухання не вдалося через супротив місцевої влади. В результаті проведених слухань було висловлено громадські протести проти добудови Х2Р4. За результатами громадських слухань Коаліцією за енергетичну безпеку, поінформованість та права громадян було видано збірку – Огляд кампанії громадських слухань щодо проекту добудови Х2Р4.

Однак результати слухань та свідому позицію громадян було проігноровано.

Опитування громадської думки, що було проведено службою SOCIS-Gallup International у квітні 2000 р., виявило, що добудову Х2Р4 з метою компенсації потужностей ЧАЕС підтримують лише 14% опитаних.

За десять місяців активної агітації засобами масової інформації ставлення громадян до Х2Р4 істотно змінилося, що, проте, не свідчить про більш глибоке розуміння проблем ПЕК. Згідно із результатами соцопитувань, що проведені УЦЕПД ім. Разумкова у лютому 2001 року, добудову Х2Р4 підтримують 43,1%. Однак населення було позбавлене будь-якої детальної, тим більш об’єктивної інформації, щодо проекту Х2Р4. Саме тому 29,2% респондентів досі вагаються у визначенні свого ставлення до проекту.

Виявляється дивним, що політичні партії та державні посадовці залишаються байдужими до істинної оцінки проекту Х2Р4. Під тиском громадських організацій Комітет Верховної Ради України з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки вирішив розглянути проект Х2Р4, але без врахування критики та ігноруючи позицію незалежних спеціалістів. Комітет Верховної Ради України з питань природокористування, екологічної політики та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи відмовив у розгляді проекту добудови Х2Р4.

Важливо, щоб позиція громадськості не була проігнорована як при вирішенні долі Х2Р4, так і будь-яких інших питань.

Юридичний аспект

Будівництво Хмельницької та Рівненської АЕС повинно відбуватися з урахуванням усіх вимог законодавства України. Це передбачає наявність техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) та дійсних висновків державної екологічної експертизи.

З 1995 року на проммайданчиках ХАЕС та РАЕС здійснюються будівельні роботи згідно із проектами, ТЕО яких було затверджене для Х2 – у 1974 році, а для Р4 – у 1982 році. Ці ТЕО не мають юридичної сили, оскільки не відповідають вимогам Державних будівельних норм (ДБН А.2.2-3-97).

Перед початком будівництва Х2Р4 проводилась державна екологічна експертиза ТЕО та проектів. Однак на сьогодні висновки державної екологічної експертизи застаріли (не відповідають сучасним екологічним вимогам) і у них скінчився строк дії – 3 роки. Без дійсних висновків державної екологічної експертизи будь-яке фінансування або будівельні роботи є протизаконними і тягнуть за собою настання юридичної відповідальності. Отже на сьогодні Енергоатом не має жодного права на проведення будівництва на проммайданчиках Х2Р4, незважаючи на видані йому із порушенням процедур ліцензії на будівництво ядерних установок.

Добудовувати Х2Р4 за новим проектом завершення та модернізації цих блоків НАЕК “Енергоатом” також не має права, оскільки проект не пройшов державної екологічної експертизи, а отже його фінансування заборонено законом. Фінансування добудови не розпочнеться до тих пір, поки не будуть підписані кредитні угоди і Верховна Рада України не дасть відповідної згоди на отримання позики.

Оскільки фінансування робіт з добудови Х2Р4 ведеться, мають місце факти нецільового використання коштів та їх відкритого розкрадання. Але це поки що не зацікавило прокуратуру.

Залишається лише зауважити, що сьогодні завершення та експлуатація ще двох атомних енергоблоків в Україні є аморальною в умовах, коли НАЕК “Енергоатом” не має відповідних ліцензій на експлуатацію працюючих блоків АЕС, отже не несе відповідальності за їх безпеку та наслідки можливих аварій.

Рішення про добудову Х2Р4 може бути прийняте лише тоді, коли за наслідки експлуатації Х2Р4 конкретно визначений суб’єкт буде нести відповідальність, коли доцільність їх добудови буде обґрунтована безсумнівними розрахунками, а їх безпека буде доведена високопрофесійними висновками компетентного державного органу, коли будуть дотримані довгострокові національні інтереси України.