Менi довелося чимало лiт пропрацювати гiдробiологом на берегах таких рiчок у пiвденному Казахстанi. Це дивний край, де на вiдносно невеликiй територi╖ зiбрана сила природних та клiматичних зон. Коли подумки вiд гiрських пiкiв, що нависають над Алма-Атою, провести пряму лiнiю на пiвнiч, на вiдстань яких-небудь ста кiлометрiв, то вдасться перетнути майже всi мислимi ландшафти вiд високогiрних льодовикiв i тундр до спалених нещадним сонцем степiв та пустель з оазами рiчкових туга╖в-джунглiв.

Подiбностi до тропiчних заростей додають тугаям iволги, сивоворонки, рибалочки та фазани, що сво╖ми яскравими шатами нагадують екваторiальних птахiв; та й справдi, бiльшiсть ╖хнiх родичiв мешка╓ у тропiках. Життя буквально виру╓ на цiй вузькiй смузi землi, що щедро напо╓на рiчковою водою. Це справжнiй рай для натуралiста.

Наша науково-дослiдна група кiлька рокiв поспiль базувалася на одному мiсцi у нижннiй течi╖ Iлi √ найбiльшо╖ рiки з тих, що несуть сво╖ води з вершин Тянь-Шаня в озеро Балхаш. У тiй мiсцевостi ╖╖ русло звива╓ться у меандрах, подiля╓ться на рукави та протоки, утворюючи велику кiлькiсть бiльших та менших островiв. На одному з таких островiв, приблизно в пiвкiлометрi вiд нашого табору, було вовче лiгво. Ми так i називали той острiв √ ⌠Вовчий■. Вiдокремлений швидкою протокою завширшки п▓ятдесят-шiстдесят метрiв, вiн мав площу гектарiв iз десять. Геть увесь зарослий колючим чагарником, острiв був абсолютно непролазний, √ iдеальне мiсце для вовчо╖ оселi.

Уперше я зiткнувся з присутнiстю сiрих сусiдiв, побачивши слiди на мокрому пiску рiчкового берега. Вiдбитки звiриних лап вели до води i зникали бiля кромки. Вовк увiйшов у воду, i, напевно, переплив протоку, вибравшись на острiв. Не вiрте тим, хто каже, що степовi казахстанськi вовки невеличкi. Якось до зоологiчного музею Казахського Унiверситету привезли вбитого вовка, що ⌠потягнув■ бiльше сiмдесяти кiлограмiв. А цi слiди на пiску були завдовжки дванадцять сантиметрiв. Отже, пiсля того, як у 1938-му роцi у долинi Iлi було вбито останнього туранського тигра, вовк залиша╓ться там найбiльшим та найсильнiшим хижаком.

Старий розповiв, що лiгво на островi, коли вiн оселився на тутешньому кордонi, вже було. I, як йому розказували мiсцевi чабани-казахи, вовки жили там постiйно дуже давно. ⌠А як же вашi кози?!■ √ здивувався я. Мурун тримав гурт ангорських кiз голiв тридцять-сорок, з яких мав деякий додатковий прибуток. Кози цi вiльно паслися по тугаях без будь-якого догляду i без собачо╖ охорони, на нiч повертаючись до свого куреня. ⌠Так ми ж сусiди з вовками, а з сусiдами треба жити мирно, так воно всiм зручнiше.■ √ вiдповiв стриган. Як виявилося, за три з гаком десятилiття його життя на Iлi, не було жодного випадку, щоб вовки напали на його худобу. I чабанам, що пасли сво╖ отари далi вiд рiчки, у пiсках, вони теж не докучали. Певно, вистачало дичини, та й здоровеннi чабанськi вiвчарки √ ⌠тюбети■, якi у разi потреби мали пiдтримку у виглядi стареньких дробовикiв, також були серйозними аргументами проти вовчого злочинства.

Виходило, що цей звiрячий рiд, який мешкав тут хто зна скiльки поколiнь, людям практично не заважав, а iснував нiбито поза людським життям, паралельно з ним. Я думаю, хижаки ⌠уклали■ з людьми сво╓рiдну мовчазну угоду √ ви нас не турбуйте, ми вас не чiпатимем. Та й справдi, жити в мирi усiм було зручнiше.

А восени ми почули вовчi спiви. У тихих вечiрнiх сутiнках, коли повiтря нерухоме i над плесом звук лине, не слабнучи бозна-куди, несподiвано починав звучати дует низьких упевнених вовчих голосiв. За деякий час до нього при╓днувались кiлька високих i переливистих, юначих. Звiрi збиралися на полювання.

Приблизно у тому самому мiсцi, де я вперше побачив вовчi слiди, вони стали з▓являтися регулярно, щодня, як у напрямку з острова, так i назад. А поряд з великими вiдбитками батькiвських лап з▓явилися невеликi слiдочки. Вовки водили молодняк у пiски на навчання. Вже близько була зима, суворий час, який треба було зустрiчати у всеозбро╓ннi.

У жовтнi наш ⌠польовий■ сезон закiнчився, i ми залишили берег, який вже встигли полюбити. За словами Муруна, восени покидали свiй острiв i вовки. Iшли в пiски, де вiльно кочували цiлу зиму, щоб повернутися до сво╓╖ домiвки напровеснi i привести на свiт бiлий нове поколiння свого сiрого племенi. Житт╓вий цикл поновлювався.

Та час мина╓, змiню╓ться й життя навколо. Наступного року померла Мурунова жiнка. Дiд запив, занехаяв хазяйство, а одного разу ледь не згорiв, √ заснув п▓яний, не загасивши цигарку, а недопалок упав на матрац. Одним словом, службовець з нього став негодящий. Муруна вiдправили на пенсiю, дали йому якесь житло в селищi неподалiк, i старий покинув свiй кордон.

На його мiсце призначили молодого хлопця, який заходився перебудовувати господарство. Завiв собi корiв, свиней, зорав великий город та почав капiтальний ремонт будинку. Собi на допомогу Генка √ так звали нового ╓геря √ запросив свого брата. Хлопцi виявилися завзятими рибалками i майже щодня пропадали на рiчцi. Одного разу, коли вони поверталися на моточовнi додому, побачили вовка (вовчицю, як вони потiм казали), що перепливав протоку, прямуючи на свiй острiв. Хлопцi кинулися на звiра, який у водi, ясна рiч, не мiг чинити належного опору. Стояло лiто, не сезон для полювання, отож рушницi в човнi не було. Нападники почали бити й топити вовка дерев▓яним веслом. Звiр огризався, хапав зубами за весло, i врештi, сильно побитий, усе-таки спромiгся видертись на рятiвний берег.

Пiзнiше я бачив те весло, було дивно, як це зубами за лiченi хвилини можна було так потрощити деревину. Ставало аж трохи моторошно при поглядi на рештки весла, коли наочно переконувався, на що здатнi вовчi зуби.

Незабаром почалися вовчi злочини. Спочатку звiрi напали вночi на гурт колгоспних бичкiв, яких випасали в тугаях неподалiк, зарiзавши та скалiчивши з дюжину тварин. Потiм почала потерпати вiд вовчих наскокiв приватна худоба, що, звичайно, викликало обурення у мiсцевого населення. На хижакiв почали полювати, не вдаючись у причини, якi викликали тi безчинства.

Люди часто недооцiнюють розум та кмiтливiсть тварин. До яких тiльки хитрощiв не вдавалися мисливцi, якi пастки не готували вовкам, тi легко ╖х обходили, продовжуючи сво╓ чорне дiло. Звiрi, що доти мирно спiвiснували з людьми, тепер явно мстили за вчинену ╖м кривду. Чабанам i скотарям зовсiм не стало життя вiд сiрих розбiйникiв. Вовки дiйшли до того, що нападали на отари навiть серед бiлого дня на очах у людей i душили собак на околицях селищ. Причому звiрi жодного разу не помилилисi i не напали на худобу, коли пастухи мали зброю.

Наступно╖ весни розлюченi на вовкiв Генка з братом випалили дотла Вовчий острiв. Не знаю, чи вдалося хижакам того року вивести потомство, але мирна колись зграя й далi чинила розбiй. Можливо, звiрi перенесли лiгво в iнше мiсце, в тугайних заростях серед проток та островiв таких мiсць вистачало. Молоде поповнення згра╖ виховувалося вже на розбiйницькому промислi, чимдалi все бiльше вдосконалюючи навички. Вряди-годи мисливцям таланило, вдавалося вбити деякого з вовкiв, то в основному були молодi, недосвiдченi звiрi. Та менi зда╓ться, цi втрати тiльки ще бiльше розлючували вовчу зграю. Вза╓мна ворожнеча все зростала.

Пiсля декiлькох дослiдницьких сезонiв наша група перебазувалася на нове мiсце, нижче за течi╓ю рiчки. Але й туди до нас доходили вiстки про злочини хижакiв. З тi╓╖ пори пройшло вже немало лiт, та я думаю, що коли та зграя ще iсну╓, вона й зараз веде з людьми непримиренну вiйну. Мирний договiр порушено.

Ки╖в. жовтень 1997 р.