В ГОСТЯХ У МОНГОЛЬСЬКИХ БЕРКУТЧІ
(FLYING VISIT)

Видавці називають Стефена Бодіо старомодним натуралістом.
Мабуть саме за це, його так віддано і щиро люблять американські
дітлахи з Західного узбережжя Сполучених Штатів, де його книжки
є найбільш популярними. Адже, як кажуть знавці, найбільше юних
мрійників і справжніх любителів природи виростає саме там.
Стефен Бодіо автор чудових книжок, безлічі талановитих ессеїв
та нарисів, розгублених на сторінках різноманітних журналів
та періодичних видань.
Він невиправний оптиміст, відданий прихильних ідей захисту
природи, спортсмен і мандрівник.

Користуємось нагодою щоб подякувати йому за надіслані книжки
і надане право опублікувати його останній нарис про мандрівку
до Монголії.

Стефен Бодіо
США

Переклад
Сергія Копильця
та Миколи Рудя

Частина перша

Коли Ви уважно вивчаєте життя та побут жителів Центральної Азії, то рано чи пізно побачите людину із птахом на руці. Уперше мені впало в око зображення мисливця з птахом у книзі виданій ще у 1930 р.

На другому фото, що привернуло мою увагу, було знято казаха у національній хутряній шапці на тлі космічного корабля. Але на обох малюнках найхарактернішим був ловецький птах. Як правило, це самиця беркута, що сидить на правій руці мисливця. Її добре помітні пазурі завбільшки майже з руку людини.

Великі очі безпристрасно й уважно дивляться у камеру коли вони не закриті шкіряним клобучком. Як соколятник, що пише про стосунки між тваринами та людьми, я завжди цікавився казахськими й киргизькими беркутчі, які вважаються визнаними в усьому світі фахівцями в полюванні з ловецькими птахами. Відомий натураліст Торі Роджер Петерсон написав, що людство вийшло з туману минулого із соколом на руці.

Це - чудовий образ, та він є дещо помилковим у виборі птаха. Полювання з соколом - своєрідна драма, в якій невеличкий, лялькової краси птах ширяє над полем, проносячись мов блискавка в гонитві за дичиною, піднятою мисливським псом, - відоме лише кілька століть як вишуканий вид розваг. Культура соколиного полювання в наш час на диво різноманітна, за своїми формами вона може бути суто англійською чи типовою для турецьких селян або ж для арабських міліардерів. У пошуках первісних джерел форми та місця, де зародилося полювання з ловецькими птахами, нам слід, мабуть, звернутися до Алтайських гір - "батьківського дому" всіх тюркських народів. Опоненти помилково виводять витоки соколярства з традиції арабів, які, певна річ, засвоїли ці знання від тюрків. Японці дізналися про соколярство від корейців, які перейняли його в китайців, а ті, в свою чергу, навчилися цьому в "північного племені". Шість тисяч літ тому в долинах Алтаю, Сибіру та Казахстану в середовищі кочовиків, що випасали там свої численні стада і зародилося полювання з ловецькими птахами.

Коли сорок років тому я зацікавився пернатими хижаками й почав збирати про них всіляку інформацію, то наштовхнувся на факти про полювання з беркутами на таку велику дичину як газелі й навіть олені. Я також був дуже здивований дізнавшись, що орел може захистити отари від лисиць і навіть вовків. Ні про що подібне раніше мені не доводилося чути.

Протягом усіх цих років я уважно слідкував за всім, що відбувалося в країнах Центральної Азії і дивувався тому, як своєрідній місцевій культурі вдавалося зберігатися десятиліттями правління тоталітарного режиму та примусової колективізації.

В 1995 р. мій старий друг, фотограф Девід Едвардс, здійснив подорож по Західній Монголії і повернувся з розповідями про загадкових людей, що наче вийшли з легенд і мітів. Він надзвичайно цікаво оповідав про монгольське "овече" свято, про казахів, що зимували в будиночках із сирцової цегли і полювали з орлами. Там він познайомився з Канатом, молодим казахом-підприємцем, який вивчив англійську мову під час служби у Радянській армії і був його провідником і гідом. Після всіх цих історій я годен був хоч зараз же мчати до Монголії.

***

Вже за кілька тижнів мене зустрічав безмежний монгольський степ осяяний проміння ранкової заграви.
Вона мерехтіла наче полум'я багаття крізь легкий серпанок морозного лютневого ранку.

Цілу ніч перед тим ми разом з Канатом трусилися у "руському джипі" на шляху до селища Байяан Нуур, що розташоване у північно-західній частині аймаку Байяан Олгій. Оселя Каната поряд з домом його тещі.
В неї ми і зупинилися. Неподалік мешкав беркутчі Сулеймен. Він чабан, але прославився тим, що кожного літа намагається вирощувати у спепу картоплю...
Дворічний орел Сулеймена мирно дрімав на тракторному колесі. Птах був заввишки з три фути, міцний, плечистий, чорнопідпалого кольору. Золотаве пір'я на шиї створювало подобу намиста і надавало беркуту царственного вигляду. Птах був у клобучку з чорної шкіри. Мені часто доводилося бачити такі на фотографіях. Їх надягають птахам щоб вони зберігали спокій до моменту напуску на дичину. Дзьоб у беркута був вугільно-чорного кольору, а блискучі луски на лапах здавалося випромінювали світло немов якийсь таємничий жовтий камінь. Білястий пух ворушився віялом у основи хвостового оперення. Плетений довжик з'єднував опутці, що кріпилися на ногах і міцним вузлом був прив'язаний до тракторного колеса. Уже зовсім розвиднілося і в яскравому світлі пустелі птах світився немов тьмяне сонце. Загадковий і прекрасний, яким може бути лише жива істота. Сулеймен запросив нас у хату і провів до кімнати, де був ще один орел, що сидів на різбленій дерев'яній присаді.

Худорлявий молодий чоловік провів нас, несучи першого беркута на правиці. Канат пояснив, що це учень Сулеймена - Бахит і що вони якраз збиралися поїти птахів.

Хлопчина приніс чайника і додав у нього цукру щоб пісолодити чай.
Канат перекладав слова Сулеймена:
"... вже кінець сезону і птахи не літали майже два тижні, але чай і цукор нададуть їм сил та енергії, отже, хоча вони й голодні, літатимуть добре".

Беркутчі вставив кінець гумової рурки орлові у дзьоба, набрав гумовою сприцівкою чаю з піали і став потроху вливати птахові до рота. Він кілька разів повторив процедуру, поки не вирішив, що доза достатня.
Сулеймен коментував: "Тепер він зніме клобучок і беркут, якщо має погадку зригне її".
Силоміць влитий чай збудив орла, той затрусив головою і намагався чистити дзьоба об присаду.
Чай остаточно збудив його, погляд став свідомим і він почав чистити пір'я - доза кофеїну зробила свою справу. З другим беркутом проробили таку саму процедуру і скоро ми вже були готові вирушати.

Подвір'я було заповнене хаотичною на перший погляд юрмою людей і тварин.
Та насправді, у кожному русі й процесі був присутній внутрішній сенс і порядок відпрацьований і поставлений на своє місце протягом століть. Двогорбий верблюд став на коліна - тільки так вершник може сісти на нього. Засідлані коні стояли напоготові в очікуванні сигналу Сулеймена до походу. Мисливці закинули за плечі свої двустволки, а водій вже завів джипа й поставив у магнітофон відповідну до такої події касету з казахською музикою.

З динамиків залунали гучні звуки в яких було чути характерний спів на тлі дикого ритму галопу. Сулеймен рушив у бік гірського хребта, що височив приблизно в милі від нас. Треба було піднятися на нього поки молодші брати беркутчі прочешут рівнину в долині. Бахит та решта вершників уже вирушили. За кілька хвилин і ми потяглися до підніжжя скелястого хребта. Сулеймен замикав нашу валку верхи на білому жеребці та іззаду вказував нам правильну дорогу вгору.

Канат перекладав мені його вказівки. Сулеймен і Бахит із беркутами на рукавицях на подив спритно керували своїми кіньми, які ристю несли вгору своїх сідоків. Я рухався обережніше - кроком, тримаючись за хирляві рослини, щоб запобігти падінню. З верху хребта відкривалися безкраї простори.

Червона рівнина простяглася до обрію наскільки сягало око. На півдні проглядали Снігові гори - високий Алтай, а на схід розкинулася долина Кров'яної ріки - Ховдс Гол. Сулеймен і Бахит разом зі своїми орлами всілися на двох найвищих каменях, а ми з Канатом влаштувалися поряд.

Пройшло близько двох годин, ничого не відбувалося. Мисливці спокійнісінько сиділи на місці пильнуючи навколо, а час між тим непомітно спливав. Канат старався не марнувати його і тихенько допитував мене намагаючись узнати етимологію деяких англійських слів. Несподівано вискочив заєць і щодуху дременув від вершників, що ланцюгом розтяглися по долині. Сулеймен зняв клобучок зі свого беркута і рукою вказав йому в напрямку рухливої цяточки. Птах уважно подивився у бік звірка, труснув головою, засував ногами і піднявши хвіст дещо облегшив кишечник. Потому піднявся в повітря й опустився футів на тридцять нижче скель на яких ми сиділи, трохи відійшов убік і став вичікувати моменту для злету. Він оглянувся на господаря, розпушив пір'я і щось жалісно пропищав до нього. Жоден фальконер не потребує перекладу того, що мав на увазі птах: "Пробач, але тут аж надто багато роботи". Сулеймен підманив його до себе на рукавицю й повернувся до коней. Заєць зник і полювання на сьогодні на цьому закінчилося. Cулеймен, Канат і я стали спускатися у долину лишивши орлів на вершині під наглядом Бакита. Коли ми спустилися, Сулеймен дістав з мішка половину замороженої заячої тушки й прив'язав її до шнура. Беркути мають слухняно йти до господаря за його першим покликом. Вони також не повинні втрачати здатності точно й безпомилково брати свою жертву по місцю - тобто правильно, як слід, щоб жертва не могла покалічити або травмувати птаха. Це, звичайно ж, потребує регулярного тренування.

Старий беркутчі за мотузку потягнув по піску заячу тушку імітуючі крик пораненого зайця. Бахит пустив із гори беркута і той, побачивши приваду, пійшов у піке випередивши штучну жертву. Сулеймен з криком протягнув зайця ще кілька футів з метою імітувати боротьбу і потому кинув шнура. Орел, накривши здобич, став жадібно пожирати зайчатину.