Сігі - мій улюблений яструб Харіса

Стів Нью

Я мисливець - полюю, як з рушницею, так і з яструбом. Природа сільської місцевості завжди була близькою моєму серцю. Найщасливішим я був тоді, коли мав можливість спостерігати навколишній світ природи. З дитинства, коли мені було 12 років, я часто рятував поранених диких пернатих хижаків. Мені прийшлось тримати мишоїдів-пустельг, зимняків, сов. Згодом я влаштуваввся на роботу у заповідник, де мені згодився мій досвід дитинства, бо часто приходилось турбуватись про орлів, соколів, яструбів, пугачів та інших хижих птахів. Нажаль до недавнього часу я не мав можливості тримати та приділяти належну увагу власному ловчому птаху. Однак у вересні 1998 року я остаточно вирішив придбати птаха з метою соколярського полювання.

В даний час я тримаю лише одного птаха - яструба Харріса на ймення Сігі, що є скороченим від Sigidi. На мові Zulu (зулусів*) це звучить, як військовий клич. Ось він перед Вами, погодьтесь невже він не красень? Зараз він перебуває на останній фазі линьки. З усього видно, що якість оперення матиме відмінну. Його вага 700 грамів і він має чудову здатність до швидкого польоту навздогін. При напускові на жертву з рукавиці він легко добуває все, що перед ним з'явиться. Звичайно це кролик, фазан або голуби. Він також виявляв здатність атакувати гусок, качок, однак я не міг забезпечити йому таке задоволення. Та не надто мені хотілося б плавати за ним, щоб бува чого не сталось. Одним словом, нема нічого такого, на чому б Сігі не бажав випробувати свої здібності ловця, хоча це завжди є досить безпечним, як для нього самого, так і для мене.

Нерідко Сігі виявляє бажання самостійно політати незалежно від мого бажання. Але я завжди намагаюсь не випускати його з поля зору. Я добре вивчив його повертатися на мій посвист, що є для мене неабиякою втіхою.

Якось на прогулянці я помітив якийсь рух в кущах неподалік від Кам'яного кар'єру. Сігі одразу змахнув крилами, знявся з руки і подався в саму гущавину. Невдовзі з супротивного боку вискочила лисиця з моїм яструбом. Птах уп'явся кігтями в задню частину тіла лисиці і не бажав відпускати свої жертви. Лисиця прудко рухалась схилом до кам'яного кар'єру. Звідти вона повернула до колючих кущів з наміром шугонути через них щоб скинути з себе яструба. Я одразу зрозумів реальність небезпеки і в цей час бажав моєму пернатому напарнику лиш одного - щастя не покалічитись і лишитися живим. Щосили напружуючи ноги, я біг навперейми можливого руху лисиці, відрізаючи їй шлях від смертельних колючих кущів. Не чуючи і не бачачи нічого через густі високі зарості, я рухався наверх крутим схилом наверх пагорба і свистів в надії, що мій птах почує і припинить боротьбу.

Коли я вибіг на верхівку гори, серце моє калатало, виривалося з грудей від напруги, а подумки я вже був готовий до найгіршого. Та раптом я почув звук дзвоників і побачив самого Сігі. Він силів на верхівці кущів, ніби нічого й не сталося! Підзивний посвист і він слухняно підлетів на рукавицю. Я одразу почав його оглядати, боячись побачити криваву рану чи якісь інші пошкодження. Але птах пув цілюсінький і ніде не ушкоджений. На його щастя молодий лис, вірогідно, зі страху оббіг кущі, подався самим краєм урвища кар'єра. Він не здогадався обернутись до Сігі, щоб легко розправитись з ним одним порухом потужних щелеп, адже для лиса це зовсім неважко.

Повернувшись додому, я довго розмірковував про те, наскільки бесстрашним є яструб коли обирає об'єкт для нападу і наскільки обачним має бути соколяр перш ніж дозволить своєму птахові злетіти з руки. Адже, якщо соколяр не бачить обраної птахом жертви, він ризикує, що нею може виявитись зовсім не перната здобич, на зразок лісового голуба чи ворони. Даний випадок показав, що звір, котрий промайнув у кущах і вискочив з іншого боку, закритого для обзору соколяра, може виявитись зовсім не кроликом.

Одного разу я повертався після полювання в глибокій долині, де тривалий час мені нічого не трапилось навіть побачити. Та раптом Сігі рвонувся в бік невеличної посадки, подався схилом догори метрів на дванадцять, аж до верхівок дерев, занурився у гущавину кущів і вигнав звідти великого птаха. Коли я придивився, то впізнав красеня-півня фазана, котрий вже встиг вирватися з обійм Сігі, ливши його на землі з кількома розкішними пір'їнами в кігтях зі свого хвоста. Я з подивом помітив, як Сігі знову зірвався з землі і подався за фазаном у посадку між густих гілок дерев.

Це сталося в кінці важкого, виснажливого дня. Я був на крутому схилі лісистої долини і зовсім не хотів спускатись вниз. Навпроти, з іншого боку виднілося розлоге поле. Мені стала зрозумілою марність спроб Сігі добути фавзана і я свиснув йому в надії, що він повернеться. Мені було добре видно, як повний сил фазан легко вилетів з-за дерев. Однак, Сігі вперто йшов за ним в трьох чотирьох метрах майже наздоганяючи. Так вони знову пролетіли до густих, колючих кущів, куди фазан і сховався. Та переслідування на цьому не припинилось. Півень знову випорхнув із заростей і вимушений був втікати до верхівки гребня долини. Звідти він повернув праворуч і полетів уздовж верхівки пагорба. Я злякався, що ось-ось вони повернуть від мене і зникнуть з поля зору. Та на мою разість вони повернули в долину і стали знижатись. Сігі вперто висів на хвості у фазана в двох-трьох метрах від нього. Крила яструба пружно загрібали повітря, птах був готовий вхопити яскраво забарвленого півня, котрий в черговий раз зробив раптовий поворот і разом з Сігі зник за пагорбом. Це було несподівано і привело мене у розпач, адже я був далеко і не міг швидко спуститись у долину і знову піднятись, щоб мати можливість не загубити мого крилатого товариша. Аж ось я побачив, як фазан знову з'явився з-за пагорба на тлі неба і повернув у мій бік. Сігі знесилений гонитвою, сів на верхівку невеличкого дерева і відпочивав. Все це тривало з пів-хвилини, хоча мені здалось цілою вічність. Мені нічого не лишалось, як рухатись у бік дерева, де сидів мій яструб і одночасно підзивати його свистом, надіючись на його слухняність. Коли я пройшов більшу частину шляху і перетнув середину долини, постійний свист і швидкий рух майже повністю позбавили мене сил. За якусь сотню метрів від дерева, я почув телінькання його дзвовиків і зрозумів, що він летить супроти мене. Він оминав дерева і знижувався на мою руку, чекаючи маленької винагороди.

Згодом я перевірив довжину його польоту навздогін фазану за точною географічною мапою цієї місцевості. Як з'ясувалось, тривалість його майже безперервної гонитви тривала більше ніж два кілометри!!! Адже я точно знав місце його старту і всі особливості руху на місцевості аж до найменших подробиць. І хоча того разу я не отримав можливості приготувати печеню з фазана,

чарівне видовище у вигляді драми мужнього преслідування яструбом своєї жертви, котра розгорталась переді мною на фоні чудової природи, було незрівнянно вищим.

Коли я прибуваю з Сігі на місце полювання, я зазвичай пускаю його з руки, щоб він мав можливість зайняти якомога вищу точку на найближчому дереві. Це дає йому можливість широкого обзору з метою побачити можливу дичину. В діаметрі п'ятидесяти метрів я рухаюсь у будь-якому напрямку з метою її підняти. Адже для нього не лишається непоміченим жоден з рухів у траві на відстані не менш ніж двадцяти хвилин мого пішого пошуку.

Одного дня я підваблював Сігі на рукавицю з досить далекої відстані. Він мав можливість піднятися до верхівки пагорба, трохи піднятись над нею, потім вище над околицями і підлетіти аж до края поля. Щоб дійти до цього місця і звідти, як завжди, покликати птаха на рукавицю, я мав пройти протягом десяти хвилин стежкою. Коли я з'явився у традиційному місці, птаха в небі не було, хоча я чув тихий звук його дзвоників. Я оглянув місцевість в бік пагорба, але жодних ознак наявнності там яструба не знайшов. Тихий дзвін все ж було чутно і це мене заспокоювало. І лиш глянувши незвично високо в небо, я побачив Сігі, котрий ліг на теплий висхідний потік і ліниво накручував кола. Це було вперше і я не знав чи зреагує він на мій підзив з такої висоти.

До того ж швидкий рух на зниження при потужному тепловому потоці давав йому можливість за декілька хвилин опинитись за двадцять кілометрів від мене. Я вийняв з ягдташа ласий шматочок м'яса і поманив ним птаха. Мені здавалось, що він знизиться повільною спіраллю, так само поволі, як зараз плавав, купаючись у висхідних потоках теплого повітря, але яструб склав крила і каменем полетів донизу. Перед самою рукою в останній момент його крила широко розкрились неначе спалахнули білим полум'ям у сонячних променях і птах плавно опустився на рукавицю.

Трохи згодом я збираюсь завести собі ще й самку яструба Харріса. Я мрію полювати з ними обома. Полювання у злагодженій парі має бути хвилюючим видовищем.

Сігі - дуже кмітливий і товариський птах. Він радо зістрічає мене, чистить мої пальці і волосся своїм дзьобом, однак виявляє недовіру і не надто привітний до незнайомців. До них він зараховує мою жінку і дітей. Він добре ставиться до моїх чотирьох собак, хоча зовні ігнорує їх. Однак тільки но запримітить у безпосередній близькості чужого пса, як одразу виявялє загрозу і демонструє агресію. Сігі чудовий птах.

Навряд чи все, чого вартий яструб Харіса можна вмістити в одну статтю. Сігі - типовий для яструбів Харіса птах - він наділений високим інтелектом, швидкий, кмітливий у вивченні будь-яких нових способів стосовно полювання. Він здатний засвоїти подібний до соколиного стиль атаки зверху і використовувати його виходячи з необхідності в конкретній ситуації. Він не менш ефективний при напусках з руки, в'юнкий в умовах густого лісу, безстрашний при переслідуванні жертви в густих заростях. Він має еластичне оперення, схильний до експерименту і здатний у відповідності до ситуації показати універсальні способи переслідування. Харріси, як звичайно звуть цих яструбів фальконери, здібні злагоджено діяти разом з собаками і норними мисливськими тхорями, котрі під напуск яструба виганяють з нір кроликів. Вони навіть здатні полювати вночі при світлі ламп, а також злагоджено працювати внагін в парі з іншим яструбом Харріса. Однак, це тема вже для іншої статті.