Багато народ╕в-коч╕вник╕в з сиво╖ давнини пройшли степами нашо╖ Укра╖ни. Вони зникли, залишивши по соб╕ кургани-могили та чудернацьку назву одного з придн╕провських селищ - Келеберда. Поблизу нього я полюбив полювати з яструбами на польову та болотяну дичину.
В сухих очеретах окр╕м птасства водяться й зайц╕. Але то переважно ╓ стар╕ мудр╕ зв╕р╕, що пройшли Крим ╕ Рим. Для великого яструба вони дещо завелик╕ та й б╕гають немов скаков╕ кон╕.
Але сьогодн╕ я з╕йшов з автобуса з над╕╓ю поганяти саме русак╕в. Я весело йшов полем, а причина пого п╕днесеного настрою ширяла на могутн╕х крилах в к╕лькох десятках метр╕в над мо╓ю головою.
Цього року у мене з'явилось двотижневе пухнасте пташеня орла-могильника, яке впало разом з гн╕здом у сильну бурю. Я взяв соб╕ за звичай давати ╕м'я лише тим птахам, як╕ н╕коли не зможуть повернутися до життя на вол╕. Коли орел вир╕с, в╕н одягся в яскраве п╕р'я - сум╕ш сонячно-вохристого, б╕луватого, рудого та темно-бурого з воронячим полиском. Було в могутньому птахов╕ щось весняне, тому я й назвав його Сур'я, що на одн╕й з давн╕х мов означа╓ Сонце. Зараз орел накручував над мо╓ю головою велик╕ кола ╕ пильно видивлявся чи не з'явиться здобич, або чи не покличу його раптом, щоб дати ласий шматочок. Зазвичай в╕н полюбляв розважатись, п╕к╕руючи на мене, щоб з в╕дстан╕ якихось к╕лькох сантиметр╕в, знову зд╕йнятись угору, обдавши тугим струменем пов╕тря в╕д помаху могутн╕х крил. Але зараз йому не до ╕гор. Три дн╕ тому Сур'я зловив свого першого зайця. Нин╕ в╕н ладен годинами, напруживши св╕й гострий з╕р чекати появи бажано╖ здобич╕. У м╕ст╕ його мисливський азарт виявлявся у тому, що, сидячи на руц╕ без клобучка, в╕н зривався з рукавиц╕, углед╕вши першого л╕пшого кота чи собаку. Саме тому, нашвидку справившись з╕ сво╖ми нагальними справами, я знову вив╕з орла у ц╕ заяч╕ м╕сця.
В пол╕ спекотно ╕ тихо. В очерет╕ зр╕дка покрякують качки, плещуться лиски. З невеличко╖ п╕щано╖ м╕лини злет╕ла зграйка чайок. Орел не звернув на них найменшо╖ уваги. Я нещодавно спробував навчити його пересл╕дувати птах╕в у пов╕тр╕, однак в╕н виявився не найкращим учнем, незважаючи на те, що л╕тав досить швидко ╕ вправно. Ось ╕ зараз, переганяючи мене, швидко проскакував уперед змахував крилами, перекидався через крило, розвертався ╕ за в╕тром ковзав згори донизу, назустр╕ч мен╕. Його пол╕т вражав в╕дчуттям зовн╕шньо╖ легкост╕. Лише зблизька було пом╕тно, як потоки пов╕тря деформують велик╕ махов╕ пера орла. Попереду завидн╕лось поросле чагарником невеличке п╕дсохле бол╕тце. Тут ╕ виправдались мо╖ найкращ╕ спод╕вання - з крайнього куща вистрибнув здоровенний русак ╕ помчав по зелен╕й трав╕. В цей час орел був позаду мене, розвертаючись на зворотний курс. До найближчого куща зайцю потр╕бно було проб╕гти метр╕в з 200. Могильник з нап╕вскладеними крилами каменев упав з височини. Але розрахував не зовс╕м точно - заяць лет╕в надто швидко. Орел опинився в нього за хвостом метрах у п'яти. Сур'я р╕зко змахуючи крилами так, що трава п╕д ним стелилась по земл╕, поступово наганяв вуханя. Але в╕дстань до куща скорочувалась швидше н╕ж орел наздоганяв здобич. Одна мить - ╕ заяць вже у схованц╕. Йому дав прихисток невеличкий але розлогий кущ. Орел с╕в на землю ╕ намагався розглед╕ти м╕ж г╕лок раптово зниклу здобич. Однак чагарник був надто густим. Зрозум╕вши це, Сур'я знову злет╕в ╕ на невелик╕й висот╕ накручував кола над кущем. За хвилину до м╕сця под╕й п╕дб╕г ╕ я. Зайця з куща прийшлось виштовхувати ногою. Якби не гостр╕ колючки, його можна було просто вхопити руками. Цього разу орел розрахував св╕й кидок точн╕ше. В╕н не зайшов, як минулого разу у хв╕ст, а просто опинився над його спиною. Якби на м╕сц╕ Сур'╖ був яструб, русак безумовно спробував би збити його з правильного напрямку раптовим кидком уб╕к. Але розм╕ри орла, вочевидь, не давали йому можливост╕ зор╕╓нтуватись. Мабуть у куточку кожного заячого ока страшною загрозою майор╕ли двометров╕ крила могильника. Орел впав з випростаними лапами на зайця, захопивши к╕гтями голову ╕ шию. Русак перевернувся, збиваючи задн╕ми лапами куряву ╕ розвернув орла, котрий накрив його крилами. Однак п╕днятися в╕н вже не зм╕г. Сильн╕ пазур╕ тримали його мертвою хваткою. В╕д л╕су, що маячив на обр╕╖ з гвалтом злет╕ла ╕ наближалась зграя с╕рих гав. Та марн╕ ╖х спод╕вання на частину орлино╖ здобич╕.
|