Багато народів-кочівників з сивої давнини пройшли степами нашої України. Вони зникли, залишивши по собі кургани-могили та чудернацьку назву одного з придніпровських селищ - Келеберда. Поблизу нього я полюбив полювати з яструбами на польову та болотяну дичину.
В сухих очеретах окрім птасства водяться й зайці. Але то переважно є старі мудрі звірі, що пройшли Крим і Рим. Для великого яструба вони дещо завеликі та й бігають немов скакові коні.
Але сьогодні я зійшов з автобуса з надією поганяти саме русаків. Я весело йшов полем, а причина пого піднесеного настрою ширяла на могутніх крилах в кількох десятках метрів над моєю головою.
Цього року у мене з'явилось двотижневе пухнасте пташеня орла-могильника, яке впало разом з гніздом у сильну бурю. Я взяв собі за звичай давати ім'я лише тим птахам, які ніколи не зможуть повернутися до життя на волі. Коли орел виріс, він одягся в яскраве пір'я - суміш сонячно-вохристого, білуватого, рудого та темно-бурого з воронячим полиском. Було в могутньому птахові щось весняне, тому я й назвав його Сур'я, що на одній з давніх мов означає Сонце. Зараз орел накручував над моєю головою великі кола і пильно видивлявся чи не з'явиться здобич, або чи не покличу його раптом, щоб дати ласий шматочок. Зазвичай він полюбляв розважатись, пікіруючи на мене, щоб з відстані якихось кількох сантиметрів, знову здійнятись угору, обдавши тугим струменем повітря від помаху могутніх крил. Але зараз йому не до ігор. Три дні тому Сур'я зловив свого першого зайця. Нині він ладен годинами, напруживши свій гострий зір чекати появи бажаної здобичі. У місті його мисливський азарт виявлявся у тому, що, сидячи на руці без клобучка, він зривався з рукавиці, угледівши першого ліпшого кота чи собаку. Саме тому, нашвидку справившись зі своїми нагальними справами, я знову вивіз орла у ці заячі місця.
В полі спекотно і тихо. В очереті зрідка покрякують качки, плещуться лиски. З невеличкої піщаної мілини злетіла зграйка чайок. Орел не звернув на них найменшої уваги. Я нещодавно спробував навчити його переслідувати птахів у повітрі, однак він виявився не найкращим учнем, незважаючи на те, що літав досить швидко і вправно. Ось і зараз, переганяючи мене, швидко проскакував уперед змахував крилами, перекидався через крило, розвертався і за вітром ковзав згори донизу, назустріч мені. Його політ вражав відчуттям зовнішньої легкості. Лише зблизька було помітно, як потоки повітря деформують великі махові пера орла. Попереду завиднілось поросле чагарником невеличке підсохле болітце. Тут і виправдались мої найкращі сподівання - з крайнього куща вистрибнув здоровенний русак і помчав по зеленій траві. В цей час орел був позаду мене, розвертаючись на зворотний курс. До найближчого куща зайцю потрібно було пробігти метрів з 200. Могильник з напівскладеними крилами каменев упав з височини. Але розрахував не зовсім точно - заяць летів надто швидко. Орел опинився в нього за хвостом метрах у п'яти. Сур'я різко змахуючи крилами так, що трава під ним стелилась по землі, поступово наганяв вуханя. Але відстань до куща скорочувалась швидше ніж орел наздоганяв здобич. Одна мить - і заяць вже у схованці. Йому дав прихисток невеличкий але розлогий кущ. Орел сів на землю і намагався розгледіти між гілок раптово зниклу здобич. Однак чагарник був надто густим. Зрозумівши це, Сур'я знову злетів і на невеликій висоті накручував кола над кущем. За хвилину до місця подій підбіг і я. Зайця з куща прийшлось виштовхувати ногою. Якби не гострі колючки, його можна було просто вхопити руками. Цього разу орел розрахував свій кидок точніше. Він не зайшов, як минулого разу у хвіст, а просто опинився над його спиною. Якби на місці Сур'ї був яструб, русак безумовно спробував би збити його з правильного напрямку раптовим кидком убік. Але розміри орла, вочевидь, не давали йому можливості зорієнтуватись. Мабуть у куточку кожного заячого ока страшною загрозою майоріли двометрові крила могильника. Орел впав з випростаними лапами на зайця, захопивши кігтями голову і шию. Русак перевернувся, збиваючи задніми лапами куряву і розвернув орла, котрий накрив його крилами. Однак піднятися він вже не зміг. Сильні пазурі тримали його мертвою хваткою. Від лісу, що маячив на обрії з гвалтом злетіла і наближалась зграя сірих гав. Та марні їх сподівання на частину орлиної здобичі.
|