Сіра куріпка
	Яструб добув курiпку. Фото Олександра Топiшко - переможець фотоконкурсу журналу "Натуралiст"
Куріпка сіра (Perdix perdix L.) - цінний мисливський птах родини фазанових ряду куриних. Довжина тіла до 30 см, масою до 0,5 кг. В Україні осідлий птах всіх областей окрім Карпат і суцільних лісових масивів Полісся. Куріпки оселяються в заростях на полях, в лозах по берегах річок та меліораційних канав, на узліссях і великих прогалинах в лісових масивах, в чагарниках по краях полів. Гніздо влаштовують на землі під кущиком. Кладка на середину травня може складатись з 22-х яєць однотонного вохристого кольору. Дорослі особини живляться переважно насінням бур"янів, а в літній період комахами. Взимку птахи харчуються бруньками лози, сходами озимини та інших рослин. Суттєву частку раціону складають насіння бур'янів, ягоди глоду, терну, горобини. Під час снігових, морозних зим птахи страждають від голоду і гинуть у великих кількостях. Значну шкоду куріпкам завдають бродячі коти та собаки. В період насиджування яєць та вигодовування пташенят суттєву небезпеку становлять сірі ворони. Загальна чисельність в Україні за часи панування комуністичного режиму суттєво знизилась. Через це добування куріпок було заборонене. За останні роки, завдяки зниженню застосування в агрокомплексі отрутохімікатів, кількість птахів значно зросла. Однак полювання на них поки що обмежене і дозволене лише власникам лягавих собак. Дана норма продиктована біологією сірої куріпки. Нажаль, мисливствознавцями поки що не усвідомлено, що добування сірих куріпок з ловчими птахами може бути оздоровлюючим фактором при умові одночасної заборони полювання на неї з вогнепальною зброєю. Ловчий птах, за будь-яких обставин, забирає з популяції дефектних особин (уражених гельмінтами, з порушеннями розвитку м'язів, скелету, пір'ястого покриву, тощо). Полювання з вогнепальною зброєю призводить до ураження птахів незалежно від стану їх організму і наявності генетичних дефектів. Полювання на куріпку з ловчим птахом бажано починати зранку обов'язково разом з собакою. Пес швидко знаходить місця ночівлі птахів і згодом орієнтується на їх переміщення у пошуку корму. Поля проса, посадки кукурудзи, соняшника, сади, густі чагарники - улюблені місця концентрації куріпок. Якщо пес добре видресируваний і має задовільний нюх - це суттєва запорука успішного полювання. Без доброї собаки пошук куріпок з метою напуску теретворюється на бездумне, марне "витоптування" птахів і, як правило, даремного подолання багатьох кілометрів без видимого успіху. Навіть при наявності собаки, чутливі до небезпеки птахи залишаючись непоміченими, здатні довго бігти від собаки або людини. Якщо собака недостатньо дисциплінований або надто гарячий, птахи відчувши його, злітають у супротивному напрямку. Через це соколяр не має можливості підкрастись ближче, щоб зробити вдалий напуск на короткій дистанції. Цього недоліка можна уникнути, якщо птах здатен вартувати за здобиччю, "стоячи на колі" над соколярем. В цьому випадку він бачить птахів, які бігом пересуваються землею і сам чекає можливості для нападу, коли птахи злетять. При цьому сокіл чи яструб у будь-якому випадку мають значну перевагу, як у швидкості, так і в передбаченні напрямку пересування птахів перед зльотом. При полюванні з яструбом з руки, а не з верху, наявність собаки і її кваліфікація є дуже важливими. Правильно навчений пес обережно "потяжками" йде за втікаючими землею куріпками і тільки но вони "западуть" - тобто зупиняться щоб перепочити - вірно вказує їх місцезнаходження. Важливо також, щоб собака лише за командою соколяра піднімав виводок на крило. У іншому випадку, якщо пес не позивистий, не зважає на господаря, "працює на себе", соколяр не матиме можливості підготуватись і зайняти зручну диспозицію. Птахи, потревожені людиною чи твариною, злітають у повітря і здатні пролетіти невисоко над землею від кількох десятків метрів, аж до пів-кілометра. Після посадки птахи не лишаються на місті, а продовжують рух бігом у вигідному напрямку. В залежності від наявності надійних сховищ (рослинності, кущів, чагарів, нагромадженного каміння), птахи обирають відповідну тактику і напрямок подальшого руху. Слід зазначити, що активно рухатись протягом тривалого часу птахи не в змозі. Якщо їх потривожити знову, в залежності від наявності вітру і можливості для маневру, птахи або здіймаються на крило і намагаються набрати висоту, використавши потужні пориви вітру, щоб відлетіти якомога далі, або міцно затаюються. Після цього, при виникненні небезпеки, куріпки злітають лиш поодинці. Це є біологічним пристосуванням, котре зграйній популяції дає можливість врятувати якомога більшу кількість особин. При застосування сучасними мисливцями автоматичної вогнепальної зброї, перший підйом на крило і можливість використання трьох або й п'яти влучних пострілів, дозволяє знищити повністю навіть чисельну зграю куріпок. Саме такий тип полювання партійних комуністичних керівників у закритих відомчих мисливських господарствах, у недалекому минулому, призвів до суттєвого підриву в Україні чисельності популяції сірої куріпки. Саме з цієї причини в кодексі честі мисливця не допускається відстріл більше двох-трьох особин зі зграї. При полюванні з ловчими птахами, з однієї зграї, як правило, добувається лише одна особина, котра має найгірші льотні якості чи інші вади, про котрі зазначалось вище. Численні спроби штучного розмноження куріпок для потреб мисливських господарств, не дали належних результатів в жодній з спеціалізованих лабораторій світу. Навіть в країнах з традиційно високими технологічними можливостями, де біотехнічна наука досягла значних результатів, сірі куріпки розводяться лише в умовах дикої природи. Ця обставина призвела до того, що науковці рекомендували прийняти такі норми природокористування, за яких можливе гарантоване самовідновлення популяції цих чудових представників куриних.
Микола Рудь