Микола Рудь

Найбільший за розмірами представник справжніх соколів. Самки мають більші розміри ніж самці. Розміри птаха можуть сягати 55-60см і максимальної ваги 2 кг. Соколярі іноді звуть кречета соколиним яструбом. З древності кречета (в особливості його алтайську форму) звуть “турул”. В Середній Азії серед мисливців з ловчими птахами він відомий під назвою шумкар або сункар. Як вважає відомий автор Г.П.Дементьєв, корінь даного слова лежить в основі назви Джунгарія (Зунгарія) /“Schunkar”, “Songor”/. В багатьох місцевостях Азії (в кордонах колишнього Туркестану) збереглись географічні назви “Шумкар-кий”.

У відомій праці М.Мензбіра, виданій у 1910 році автор описує кречета трьома формами: білий або полярний (Hierofalko candicans), ісландський (H. Islandicus) та норвежський (H. gyrfalco). Нині загальновизнана таксономія відрізняється і описані форми вважаються єдиним видом, але описані видатним орнітологом форми мають під собою реальний грунт.

Кречет з найдавніших давен був найціннішим ловчим птахом. Полювати з ним було честю і великим задоволенням. Дозволити це собі могли лише видатні або дуже заможні люди, монархи чи видатні воєначальники.

За свідченнями східних письмових джерел, добре виношений кречет мав ціну еквівалентну вартості арабського високопорідного коня. Особливу ціну у всі часи мали білі кречети. Саме ці птахи завжди були предметом гордості їх володарів та предметом мрій всіх соколярів світу. Відомий історичний факт, коли герцог Бургундський викупив з турецького полону свого сина за 12 кречетів. При цьому, знаючи можливості герцога роздобути соколів, господар становища не погоджувавсь ні на який інший еквівалент, ціну або речову чи майнову компенсацію. Високі ціни на птахів в районах, де соколярство є традиційним збереглись до першої половині ХІХ ст. Казахи Оренбуржжя давали за кречета трьох добрих коней.

Як вказує Г.П.Дементьєв, “стиль” полювання у кречета дещо відмінний ніж у інших соколів. В порівнянні з сапсаном він має дещо коротші кидки на здобич, а отже при пролові значно менше втрачає у висоті. Це дещо звужує його можливості швидкого повторення нападу. Для кречетів характерні ставки такої сили, коли при нападі на качку з неї у повітрі випадають нутрощі, а в такого доброго пілота як шуліка (коршак) вилітає 6-7 махових пір’їн. Кречет здатен протягом тривалого часу переслідувати здобич і здійснювати до 70 (!) ставок. На відміну від сапсана кречет ніколи не підхоплює здобич в повітрі, а збиває її на землю. Саме чекрез це, з найдавніших часів, з кречетами полювали при наявності добре видресируваної собаки, здатної швидко знайти здобич і апортувати її. Це важливо ще й тому, що переслідувати здобич кречет здатен на протязі десяти англійських миль. Зазначаючи дану обставину, необхідно також відзначити важливість полювання не лише з собакою, а й на коні або на верблюді, як це роблять араби-бедуїни. В наш час цих тварин з успіхом замінює високопрохідний легковий автомобіль.

Виноска і дресура кречетів, за свідченням багатьох фальконерів є значно складнішою ніж інших соколів та яструбів. “Характер” у кречета впертий і твердий. На повний період приручування і навчання потрібен місяць і не завжди вкладена праця винагороджується успіхом. Саме тому період “тримання”, приучування до клобучка, а пізніше до собаки та коня вимагає від соколяра багато часу, терпіння, глибокого знання методик і практичних навичок.

Згадки про кречетів для історичної науки становлять суттєвий інтерес через те, що прямо або побіжно інформують про економічні, політичні, військові міждержавні звязки минулого. Вони свідчать про рівень тогочасної дипломатії, а також дають уяву про спілкування відомих історичних особистостей, доносять до нинішніх дослідників важливі дані. Такі повідомлення становлять цінний матеріал для аналізу та дають можливість зробити важливі логічні висновки.

З писемних джерел відомо, що англійський король Генріх ІІ полював з норвежським кречетом у 1172 р. в Пемброці. Абульгазі Бехадур повідомляє про дорогоцінний подарунок Чінгіз-хану киргизським ханом Урус-Іналом ловчих птахів “шумкарів” у 1200 р. Автор цього повідомлення чітко вказує на те, що русичі називали цього птаха “кречетом”. При цьому зазначалось, що птахи були та білими, тобто мали неабияку цінність. Діти Чингіз-хана Джагатай та Огодай котрі полювали з птахами “турул”, ніби то посилали до Самарканду для роздачі народу по 50 верблюдів, навантажених добутими ними лебідями. Як це не дивно, але непряме підтвердження даного факту можна знайти в “Історії Тамерлана”, автором котрої є Алі Шереффеддін. Там сказано таке: на початку зими Тамерлан їхав до Бухари, де на озерах збиралась сила-силенна птахів серед яких було багато лебедів. Зігнані з сусідніх селищ сільськими старостами-раїсами загонщики піднімали птахів з води звуками тулумбасів - спеціальних барабанів. Вірогідно на зльоті на них напускали птахів “турул”, котрі вдало добували лебедів. Хани Золотої Орди дарували кречетів Тамерлану, отримуючи цих птахів з Русі-України та підлеглих їй земель. У 1236 році англійський король Едуард І отримав з Норвегії 8 сірих та 3 білих кречети. Чотири з них (сірі) були виношені на чапель та журавлів. Ці птахи були подаровані Кастільському королеві. В листі з цього приводу він писав, що не може надіслати білих кречетів через те, що втратив дев’ять з них, однак має надію, що надіслані в Норвегію ловці доставлять йому таких птахів. У 1280 році Кубілай-хан отримав від киргизів в подарунок білих шумкарів. Значну цікавість становить лист хана Джемаледдіна до індійського султана Маабера (1300 р.) в якому він вибачається за те, що не може надіслати кречетів з тієї причини, що вони водяться лише на півночі і не зносять південного клімату. У 1384 році хан Золотої Орди Тохтамиш надіслав сім кречетів єгипетському султану в подарунок. Історія зберегла повідомлення про надсилання Тамерланом у 1402 р. кількох кречетів єгипетському султану.

© При передрукові чи копіюванні матеріалів, попередження про використання,

посилання на автора та журнал "Натураліст" є обов'язковими.

на адресу: nature@nature.kiev.ua

При надсиланні листа обов'язкова наявність конверта з маркою для відповіді.