Сапсан
(Falco peregrinus)

Микола Рудь, фотографії автора, малюнки Ростислава Соріша

Мандрівний сокіл або сокіл-мандрівник - так найчастіше звуть типового представника
крупних справжніх соколів.
Розміри тіла 40-50 см при вазі від 600 до 1300 грамів. Самки помітно більші за самців.

Саме слово ⌠сапсан■ - калмицького походження, але як ловчий птах він має ще одну оригінальну назву - качиний сокіл.

З древності на Русі під словом "сокіл" завжди розумівся саме сапсан.

В горизонтальному польоті розвиває швидкість 100-110 кілометрів на годину.

З усіх птахів планети сапсан здатен розвивати найбільшу швидкість в пікіруючому
польоті - до 300 км на годину - абсолютний, неперевершений рекорд у світі птахів!

Стрімкий політ та здобичливісь визначили його популярність, як ловчого птаха
в європейських країнах.

Фазан майже не має шансів уникнути зіткнення з сапсаном

Полювання з сапсаном є найбільш ефективним, продуктивним і швидкоплинним.

В країнах Близького Сходу, де в більшій мірі цінується саме видовищність, а не продуктивність
і здобичливість, витончені цінителі полювання з ловчими птахами через неабику стрімкість
у добуванні дичини, образно порівнюють сапсана з рушницею.
Як зазаначають літературні джерела, добре виношений, підготовлений птах може добувати весь перелік трофеїв пернатої дичини розміром до гусей та навіть напускатись на чапель.

Суттєвою особливістю сапсана є його здатність брати здобич лише в польоті або хіба що, з верхівки дерев. Відомий орнітолог Вольфганг Баумгарт, порівнюючи можливості різних соколів, зауважує, що сапсан, як ловчий птах, показує чудові результати, перебуваючи в повітрі на деякій висоті. Кружачи над соколярем, птах забезпечує собі абсолютну перевагу, як у швидкості, так і в можливості орієнтації. Перебуваючи в повітрі, він інстинктивно враховує напрям і швидкість вітру та прогнозує можливий рух жертви. І навпаки - дичина, що злітає, будучи вигнаною зі схованки собакою чи людиною, програє, як у швидкості, так і в відсутності інформації про навколишню обстановку. Отже ⌠поставлений на коло■ сапсан, видресируваний соколярем полювати у такий спосіб, може показувати чудові результати і майже не мати проловів.

Як свідчать соколярі-практики, які тривалий час працювали з сапсанами, вони дещо важче навчаються та піддаються дресурі ніж балабани. Майже ніколи не звикають і не прив'язуються до господаря, як останні, потребують ретельного контролю за годівлею і калорійністю харчу.

Будучи ситим, сапсан легко розлучається з господарем, віддаючи перевагу свободі, аніж обтяжливій дружбі з людиною.

Ось чому птаха не можна перегодовувати, як і неприпустимо довго тримати в голоді.

В першому випадку він відлетить, а в другому швидко втратить ловчі якості і ослабне. Це обумовлено тим, що сапсан відносно невеликий за розмірами та масою, а отже має вищий рівень обміну речовин, ніж кречет чи балобан. То ж першим і важливішим заповітом соколяра в практиці з сапсаном має бути регулярність і строга постійність роботи з ним - це також запорука виправлення багатьох негараздів дресури, стабільного й тривалого перебування ловця в доброму здоров'ї.

Сапсан беззаперечно визнаний всіма представниками
соколярських шкіл найкрасивішим з соколів.

Його забарвлення переважно темне: зверху з сивим відтінком, знизу строкате.
По боках голови наявні темні ⌠вуса■, які особливо помітно виділяються у самців.
Молоді особини забарвлені менш яскраво, мають більше строкатих плям, низ тіла рудуватий.
Підвидів сапсана нараховується до 20-ти. Кольорові варіації відомі від майже білого (тундри Євразії), до рудого (Індія), і аж до чорного (Алеутські острови).

Поширеність в природі дуже значна - вся суша окрім Антарктиди і рівнин Південної Америки.
В Україні - рідкісний осілий птах Полісся і Карпат. Невелика кількість гніздових пар відмічена орнітологами в Лісостепу. Гніздиться сапсан в лісах Європи та Азії аж до Гімалаїв. Досягають стану статевої зрілості і утворюють пари на третьому році життя. В гнізді звичайно 3 яйця. В останніх числах липня пташенята вкриті білим пухом. Але вже через півтора-два тижня вони вбираються в перо і мають типове забарвлення із залишками пуху. Ще через кілька днів молоді птахи починають перші тренувальні польоти. При цьому з моменту вилуплення і аж до початку далеких міграцій, візуально легко можна відрізнити молодших і старших пташенят. Старші пташенята починають літати першими і протягом довгого періоду зберігають більші розміри та масу. При появі поблизу гнізда людини, птахи виявлють ознаки агресивності. При наближенні до гнізда на 150 метрів птахи загрозливо кричать, імітують пікіруючу атаку, можуть нападати і тому потенційно небезпечні. Загальною закономірністю є те, що в північних частинах свого ареалу сапсани є перелітними птахами, в помірній зоні кочуючими, на півдні осілі.

Зимують в північній Африці, в Індії, в країнах Середземномор'я. Бродячі, поодинокі особини зустрічаються теплими зимами в містах, де в достатній кількості є голуби, галки, горобці. Здобич сапсана в природі - виключно птахи середнього розміру: голуби, чайки, ворони та інш..

Під час вигодовування пташенят самець, забезпечуючи самку на гнізді, та вилуплених пташенят їжею, не гребує дрібними пташками: куликами, горобцями. Відмічені також випадки добування сапсанами гризунів. Однак, це є скоріше вийнятком, продиктованим природними умовами існування, ніж правилом.

При утриманні у великих містах, при необхідності боротьби з воронами, галками, гайворонням та голубами, сапсан підходить якнайкраще, бо з успіхом може протистояти організованому захисту або нападу змішаних зграй, де організуючу, керівну роль беруть на себе сірі ворони.

Сапсан внесений до ⌠Червоної Книги■ Міжнародного Союзу Охорони Природи та багатьох інших країн в числі птахів, що потребують особливої охорони. Нажаль на даний час навіть в спеціальній літературі обмаль даних про чисельність сапсанів в природі. В Підмосков'ї останній раз сапсана зафіксовано в 1967 році. Враховуючи такий стан, в 1996 році німецьким власником розплідника хижих птахів Егоном Мюллером, було привезено до Москви 7 особин молодих сапсанів в надії, що їх вдасться відродити. Невідома динаміка його чисельності в Європейських країнах. В 1974 році орнітологами не було зафіксовано жодного сапсана на території колишньої НДР. Однак вже у 1988 р вчені нарахували 7 пар, що відклали яйця. Надходження регулярних, вивірених даних про чисельність виду в межах такого великого ареалу практично неможлива. Однак, тенденція до падіння чисельності в північній частині ареалу (РСФСР) досить помітна. На початок 70-х років ХХ століття в США на велетенській території від східного до західного узбережжя нараховувалось більш ніж тисяча пар. Однак через нерозумне застосування ДДТ, вже в 1973 році в штаті Колорадо налічувалось загалом лише 6 пар, в Каліфорнії - 20 пар. В США орнітологом Джері Крейгом у 1988 р. була запроваджена оригінальна методика збільшення чисельності сапсана. Полягає вона в тому, що на початковій стадії висиджування з гнізд забирали яйця. На їх місце підкладали подібні за кольором і вагою пластикові копії. Виведені з яєць в штучних інкубаторах пташента тритижневого віку згодом, при зручній нагоді, знову підкладали в гнізда на заміну штучним яйцям. В такий спосіб вдалось суттєво збільшити популяцію без найменших втрат чисельності в період інкубації за рахунок молодих особин. Однак така метода спрацьовувала лише в тих місцях, де вид зберігся хоча б у невеликій кількості. Там, де птахи взагалі зникли, застосовувалась інша методика: підрощених зльотків розміщували в клітках на високих місцях, щоб молоді птахи не мали можливості бачити людей. Там, при допомозі спеціальних рукавів, їх годували протягом кількох днів. Згодом молодь виманювали з кліток до здобичі, яка була неподалік і ще ворушилась. Після цього наступав момент, коли птах, у відповідності до своїх природніх інстинктів, мав подбати про себе сам. Так з 1978 року вдалось повернути в природу біля 5000 молодих особин. На велетенських просторах на схід від Місісіпі, де до 1975 р. не було зафіксовано жодної гніздної пари, за два дестиліття реалізації наукової програми по відродженню сапсанів, з'явилось більш ніж сотня гніздних пар. Результатом наукової програми, яка коштувала 30 млн доларів, стала радісна подія - орнітологами США сапсана виключено з реєстру птахів, яким загрожує небезпека зникнення.

В даний час в Європейських країнах широко ведеться робота по штучному розмноженню гібридів кречета та сапсана, як таких, що в найбільшій мірі відповідають вимогам полювання в різномантних ландшафтах і кліматичних умовах. При гібридному відтворенні сапсана використовують як вид, що несе в своїй спадковості стрімкість польоту і високі пілотні якості. Така діяльність розплідників в значній мірі задовольняє потребу діючих соколярів в мисливських птахах, що мають високі фізіологічні кондиції. Це сприяє тому, що значний ринковий попит на птахів з природи суттєво знижується, що не може не позначитись позитивно на природніх популяціях соколів.

Одним з успішних спеціалістів по розмноженню соколів, що працює в даному напрямку, є австрійський соколяр Карл Пухбергер.

Йому вдалось створити якісне маточне поголів"я птахів, розробити власну систему селекційного відбору, котра дає чудові результати. Завдяки такій позитивній діяльності щорічно може бути задоволено попит на десятки птахів найвищої якості, котрі не будуть вилучені з природи, не загинуть під час перевезень на тривалі відстані, не будуть скалічені невмілими діями контрабандистів і жорстокими руками браконьєрів.

Штучно розмножені птахи можуть бути абсолютно законно запропоновані будь-якому фальконеру,
котрий матиме право на їх вивіз до будь-якої країни, якщо він має відповідну кваліфікацію
і бажає полювати з ловчим птахом.
(C) Ukrainian magazine"Naturalist"