Особливості полювання з соколом
у відповідності до деяких соколярських традицій.
Ростислав Соріш
Використання соколів
Сам спосіб добування здобичі на льоту
потребує від хижака значних
фізичних зусиль.
Тому при найменшій можливості чеглик, сапсан, балобан чи кречет намагаються перейти на більш економний спосіб полювання. При взаємодії з людиною, птах не бачить сенсу полювати на дичину, витрачати значні зусилля , якщо хазяїн забезпечує його харчові потреби. Такий птах у соколярів має принизливе прізвисько "пискуна". Дуже рідко пискунами стають яструби чи орли.
Проблема канючення корму є дуже актуальною для всіх без виключення соколярських шкіл.
Особливо характерною вона є для початківців, котрі ще не набули відповідного досвіду і чия
діяльність у засвоєнні правил здійснення виноски проходила без нагляду досвідченого вчителя.
Наприклад, арабські мисливці віддають перевагу більш дорослим птахам, котрі вже встигли на волі, спочатку під наглядом батьків, а потім самостійно, засвоїти деякі елементи полювання і набути відповідного досвіду.
Між тим, західні і особливо школи азійських республік колишнього СРСР відрізняються тим, що виховують робочих соколів майже виключно з пташенят різноманітного віку. Свого часу мені пощастило і я мав змогу близько року спілкуватись з кількома соколярами з Туркменії. Серед них була літня людина, що походила з роду, котрий з прадавніх часів полював з соколами. Цей аксакал одного разу зронив воїстину геніальну фразу: "Дресирувати сокола можна як завгодно, однак свій харч він має заробляти щодня і цим підтверджувати своє право на життя".
Свій денний раціон в природі хижак добуває, без перебільшення, протягом кількох годин. Отже й в
неволі він має сам добувати харч, годинами "полюючи" на вабило з маленькими шматочками корму.
І це зовсім не гра в піддавалки - вабило повинно обертатись на шнурі з досить великою швидкістю.
Все зазначене має відношення скоріше до методів підготовки соколів, ніж до самого процесу полювання.
Однак цей інформаційний мінімум необхідний для розуміння моїх подальших тез. Нижче вказані
можливі зони концентрації уваги сокола.
Зона 1 - це людина (сокіл вважає свого господаря джерелом здобуття харчу і концентрує увагу на ньому).
Зона 2 - наближена до людини сфера мисливських угідь (сконцентрований на ній птах очікує коли буде
піднята дичина).
Зона 3 - в ній незалежно від відстані, в межах можливого, сокіл атакує будь-яку здобич.
Виходячи в зазначеного виходить, що птах, сконцентрований на зоні 1, для полювання не придатний -
це пискун.
Європейська соколярська традиція передбачає навчання, так званому "полюванню зі сторони" - коли увага сокола концентрується на зоні 2. Займаючи позицію зверху над господарем (нерідко над лягавим собакою), сокіл чекає коли його товариш на землі здійме дичину, щоб йому було зручно атакувати її на зльоті, коли та перебуває в абсолютно невигідному положенні, з тактичної точки зору. Слід відмітити,
що видовище це неперевершене за своєю видовищністю. Саме тому, одним з найбільш популярних видів з усіх соколів, є сапсан.Уявіть собі зелене поле вкрите різнобарвними квітами! До небосхилу його перерізає поросла осокою
і подекуди очеретом дренажна канава. Над головою колами пливе у височінь сапсан.
Досягнувши зручного повітряного потоку, він завмирає, зручно улігшись на ньому. Птах висить над лягавим псом, зайнятим пошуком дичини. Його зносить потоком повітря, він робить коло над вашою головою і знову завмирає на тлі блакитного неба. Аж ось лягавий пес робить стойку, сокіл миттєво зорієнтувавшись, заходить під вітер, лунає команда "Аванс!" - пес зривається з місця і з заростей злітає різнобарвний фазан. Сапсан блискавкою падає з піднебесся, удар гострих кігтів... Випереджаючи півня,
що грудкою падає до землі, сокіл несеться на рукавицю, а вітер відносить від місця трагедії хмарку блискучого в сонячних променях майже прозорого пір'я ...
Уявили?
Дійсно красиво. Але, нажаль це ідеальний варіант.
Навіть при найкращій виучці, сокіл у будь-яку мить може піднятись дуже
високо, чи відлетіти занадто далеко і раптом зникнути з поля зору.
Ось чому його треба
"притримувати"
на певній відстані
при допомозі
помахів вабила.
Якщо дичина довго
не з'являється, сокіл
губить свою
концентрацію
на зоні 2, починає
відволікатися.
А швидкість його льоту
значно вища не лише
наших можливостей
пішого пересування по
землі, а й на автомобілі.
Саме тому у сучасних європейських соколярів такі популярні радіоприлади,
котрі дають можливість відшукати сокола, якщо він відлетів.
Соколярі Сходу однаково полюють з усіма пернатими хижаками. Знявши в останню мить
клобучок, вони пускають ловчого птаха навздогін дичині, якщо вона перебуває в полі зору.
При захопленні соколом здобичі, її намагаються якнайшвидше відібрати і негайно повернути
пернатого ловця на рукавицю.
Зважаючи на те, що лови в пустелях Азії неможливі без транспорту, будь це кінь, верблюд чи
сучасний джип, вони менш спортивні і видовищні ніж у Європі. Таке полювання скоріше є
добуванням щоденного харчу і нагадує "промисловий" характер.
У більшості східних країн мисливські сезони просто відсутні. Отже, полювання не припиняють навіть
під час линьки птаха. Можливо, це і є причиною того, що при такому режимі використання, соколів вдається плідно експлуатувати буквально протягом десятиліть, на відміну від європейських традицій,
де птах ловить здобич лише протягом кількох сезонів.
Полювання у прикаспійських Кизилкумах не менш цікаве ніж європейське. Туркестанський балобан "ітельги" добуває в жаркий сезон переважно птахів, а взимку - зайців-толаїв. Зрідка його напускають
на пустельну лисичку, котру він бере з легкістю, адже на відміну від своєї європейської родички, вона
має розміри трохи більші за звичайну кішку. В таких умовах сокіл працює разом з хортами тази.
Нажаль, мені не вдалось побувати на полюванні з соколами в арабських країнах, однак кілька фільмів,
в котрих красномовно і в подробицях розповідається про полювання на джеків, дають чітку уяву про
те, як це все відбувається. Це дає підстави порівняти і співвіднести арабську школу полювання з іншими східними школами. Птах так само пускається з рукавиці вслід візуально виявленій дичині. Помітною
є утилітарність поведінки арабських соколярів, котрим чужа спортивність європейців. Вони ніколи не напускатимуть своїх птахів на круків*.
Промислове полювання з соколом в Україні фактично неможливе через відносну малочисельність
дичини і недостатню кількість мисливських угід, придатних для полювання з ловчими птахами**.
І все ж, поки не налагодиться і не знайде свого втілення європейський тип організації мисливської
справи, соколярі України будуть намагатись підтримувати хоча б мінімальну "робочу" кондицію
ловецьких птахів та шукати нові форми організації полювання з ними. Адже лише так можна
зберегти і розвивати одне з найцікавіших і захоплюючих видів полювання.
****************************
Примітки редакції:
*
За магометанськими традиціями сприйняття оточуючої природи, живі* *
Варто зазначити також, що на відміну від більшості європейських країн,