Губить рибу не пиво...

Три кити, що знищують наш рибний стіл

Борислав ЛЕСЬКІВ
Фото Миколи РУДЯ

Мій сусід страшенно любить рибу. Раніше він її купував, а тепер усі вихідні рибалить на
озерах - з учительської зарплатні важко виділити зайву гривню на недільну юшку.
І, повернувшись з дріб'язковим уловом, зітхає за минулим, коли міг дозволити собі рибні
страви навіть у будні.

Раніше риби було багато і вона була дешевою: кілограм коштував десь удвічі менше за кілограм м'яса. Звичайно, дозволити собі осетрів міг далеко не кожен, але хека чи скумбрії вистачало на всіх. Сьогодні з широкого асортименту давніх часів для пересічного пролетаря чи інтелектуала залишились доступними хіба що кілька
та тюлька. Ні, риба не зникла. Просто ціни на неї стали дуже кусючими. Звичайний хек, скажімо, коштує у півтора разу дорожче за свинину.
Кажуть, ціна піднялася, бо риби таки стали ловити менше. Минулорічний вилов складає лише п'яту частину від рівня вилову 70-х. І не скажеш, що господарства розледащились. Просто багато не наловиш, коли кораблі старі і їх весь час доводиться ремонтувати. А ще й сіті у поганому стані, та паливо дороге. Аби добути гроші, треба продати рибу. А щоб продати її багато, треба багато зловити. Замкнене коло. А до того ще - загрозлива екологічна ситуація, відсутність штучних кормів, розгул браконьєрства. Ось, здається, основні три кити, що гублять нашу рибу.

Сьогодні в Україні працює значно менше промислових підприємств, аніж 10 років тому. Це лихо має і позитивні наслідки: різко зменшився обсяг шкідливих викидів у довкілля. Здавалося б, екологічна ситуація мала поліпшитися. Але вона й надалі залишається більш ніж складною. Частково "завдячуючи" торішнім гріхам, частково - внаслідок почастілих аварій. Спершу про моря. Щороку в Чорне море водокористувачі скидають 61,6 тис.т шкідливих відходів. Удвічі більше в Азовське - 148 тис. Не менше вимивають дощі з отруєних прибережних ґрунтів. Для прикладу, земля в околицях Севастополя, за даними Інституту мінеральних ресурсів Академії наук України, майже всюди насичена свинцем, гранично допустимі концентрації якого перевищені у 1,5-4 рази. Вміст ртуті у багатьох місцях взагалі аномальний, більший за норму у 65-68 разів. Додаймо ще періодичні прориви каналізаційних колекторів, з яких у бухти потрапляють сотні тисяч кубометрів неочищених стоків, і картина морської екології вимальовується справді гнітюча. Але це ще квіточки. Викиди у Чорне і Азовське моря складають лише 6,5% від загальної кількості. Інші 90 з лишком припадають на внутрішні водойми. Найгірша ситуація, зрозуміло, у промислових областях сходу. До трійки лідерів серед забруднювачів внутрішніх водойм входять Донецька (1534 тис.т), Луганська (391 тис.) і Дніпропетровська (327 тис.) області. Остання знаменита ще й тим, що є найбільшим забруднювачем Дніпра та його басейну. Розміщені в регіоні підприємства викидають в атмосферу в середньому за рік 900 тис. т шкідливих речовин, які так чи інакше повертаються у землю та місцеві водойми. Крім того, безпосередньо у річки та озера скидають 1800 млн. кубометрів стічних вод за рік. Вижити у таких умовах під силу далеко не кожній рибині. Проте й на такому безрадісному тлі є факти просто приголомшливі. Скажімо, річка Грузська у Донбасі, яку називають "наймертвішою в Україні". Мертвою її зробили стічні води ВАТ "Макіївський коксохімзавод". Екологічна перевірка виявила еревищення допустимої концентрації фенолів у тисячу разів. Більше у річці ніхто не живе. Варто згадати ще одну "мертву ріку" - Тису, що протікає територією України лише кілометрів 40, але справно годувала рибою мешканців Закарпаття. Аварія на румунській золотодобувній шахті викинула в річку 100 тис. куб. м води з ціанідом. В Україні катастрофа зачепила не тільки закарпатців. З Тиси ціанід потрапив у Дунай, в т. ч. й у його українську частину, а далі - до Чорного моря. В обох річках забруднена вода знищила до 90% планктону, яким харчувалися товстолобики, судаки і соми. Мертвий планктон, у свою чергу, розкладаючись, вдруге отруїв воду. Загальних збитків від аварії не підраховано й досі. Менш резонансних, але не менш вбивчих катастроф не зменшується щороку в Україні. Хоча і стверджують, що статистика знає все, але точні втрати рибного господарства від цих екологічних міні-апокаліпсисів навіть вона неспроможна назвати. Відомо інше: на оздоровлення біосфери лише Чорного і Азовського морів необхідно не менше мільярда гривень. А на внутрішні водойми - в десятки разів більше. Грошей цих, як читач, мабуть, здогадується, виділяти немає найближчим часом з чого.

40% виловленої в Україні риби припадає на внутрішні водойми, 60 - на Чорне і Азовське моря. Морську рибу природа годує сама. А іншу доводиться підгодовувати людині. Більшість порід риб швидко набирають ваги, коли їм дають достатньо штучних кормів (лише товстолобики та білий амур жиріють на травах). Для кожного виду риб існують конкретні рецепти комбікормів. Традиційний їхній склад - 40% зерна, 10-15 - рибного борошна і премікси (концентровані вітамінні добавки для стимулювання росту). На кожен кілограм приросту риби потрібно витратити 3,5-4 кг штучних кормів. Так це й робилося донедавна. Однак після різкого зростання цін на зерно годувати рибу комбікормами стало невигідно. А високі кредитні ставки не дозволяють рибним господарствам накопичити достатньо обігових коштів, щоб закупити комбікорми. Адже почати годувати потрібно навесні, а товарна риба надійде у реалізацію тільки восени. Аби не залазити у боргову яму, більшість господарств воліють вирощувати товарну рибу без підгодівлі штучними кормами, використовуючи лише природну кормову базу ставків: молюсків, ракоподібних, водорість та все інше, що риба може з'їсти під водою. Внаслідок цього різко меншають обсяги вирощування найцінніших видів: коропа, форелей та осетрових. Замість них у ставки запустили велику кількість рослиноїдних (білий амур, строкатий і білий товстолобики). Вони споживають як мікроводорості, від яких вода влітку "цвіте", так і рогіз, очерет, листя дерев. На перший погляд, вихід не з найгірших: м'ясо рослиноїдних за смаковими якостями схоже до м'яса коропа. А через їхню невибагливість можна було б заселити амурами і товстолобами всі українські водойми. Якби не одне але: не хочуть рослиноїдні розмножуватися в наших умовах. Тому, аби їх виростити, весь процес проводять штучно. А штучна інкубація... вимагає немалих грошей.
Лише деяким рибгоспам вдається трохи підгодовувати рибу штучними кормами. Скажімо, Сумське ВАТ завдяки відпрацьованій та суворо дотримуваній технології і далі розводить коропів. Сумчани витрачають щороку близько 8 тис. т комбікормів, отримуючи натомість більше 2,2 т коропа з гектара. Тоді як по Україні з одного га "збирають" у середньому 0,45 т. Але цей приклад - рідкісний виняток. Інші рибгоспи викручуються як можуть. Багато з них орендують землі чи беруть земельні наділи і самі вирощують зернові культури. Або купують чи вимінюють відходи харчової промисловості.
Не можна сказати, що бідування рибної галузі нікого не хвилює. Розроблено цілу низку інвестиційних проектів, щоб відновити вирощування цінних видів риб: осетрових, форелей та канального сома. Передбачено виробництво вітчизняних та купівля імпортних комбікормів. Залишилися традиційні дрібниці - знайти необхідні для цього кошти.

доведеться заплатити штраф. Таких штрафів за перше півріччя 2000-го нараховано на 1,1 млн. грн. Утім, шкоди таке "браконьєрство", на відміну від навмисного, приносить небагато. Справжні браконьєри полюють на рибу сітями, або й чимось серйознішим - електрикою чи динамітом. Сіті все-таки порівняно гуманний засіб: і дріб'язок залишають у воді, й іншим мешканцям водойм майже не шкодять. А от динаміт - смертоносний для всього живого у ставку чи річці. До того ж, з убитої ним під водою риби на поверхню спливає максимум 30 відсотків. Решта лишається на дні.
Щоправда, в останні роки динаміт починає втрачати популярність. Дешевше "порибалити" за допомогою електрики. Спосіб теж не з найгуманніших. При сильному струмі загинути може вся риба водойми, а малькам вистачає і слабенького. Не дивно, що у багатьох українських ставках риба за допомогою "електриків" зникла повністю. А загальні збитки від браконьєрства лише за половину ц. р. склали 811 тис. грн.Побороти браконьєрство непросто. Когось спокушає спортивний інтерес, а когось і грошова скрута - і таких стає все більше. До того ж браконьєрять, як правило, уночі, у тихих глухих місцях. А біля кожного ставка охорони не поставиш. Рибінспекторів не так уже й багато, та й особливого ентузіазму при нинішньому фінансуванні чекати від них годі. І навряд чи ситуація кардинально зміниться найближчим часом. Тож потрібно шукати інших шляхів. Наприклад, збільшення приватної частки рибного господарства, зокрема, шляхом передачі нічийних ставків у власність працьовитим господарям. Зиску, державі, можливо від цього й ніякого, та хоч свіжої рибки на прилавках додасться.
З якого боку до проблеми не берись - висновок єдиний: рибне господарство (як, зрештою, й сотні інших) у занепаді. Насамперед тому, що нікому до нього немає діла. Державні діячі перейняті глобальнішими проблемами, потенційні інвестори особливого зиску не бачать. Отож і виходить, що на господарстві залишаються окремі фанатики та... браконьєри. Лише вони сьогодні дбають про те, щоб на наших столах була риба - кожен у свій спосіб, звичайно. Прикро лише, що других стає все більше, а перших все менше.