Олександр Легкобит
Давно хот╕в написати про мого давнього товариша, дружбою з яким я горджусь. Коли я почав редагувати журнал "Натурал╕ст", в╕н був одним з найквал╕ф╕кован╕ших порадник╕в з числа член╕в редколег╕╖.
Вчитися складн╕й видавнич╕й справ╕ прийшлось буквально на власних помилках. Без п╕дтримки ╕ вчасно╖ дружньо╖ поради, навряд чи можна було зрушити з м╕сця таку велику справу. Але нам пощастило - з нами був Олександр Легкобит.
В╕н перш за все, талановитий художник-ан╕мал╕ст, чудовий орн╕толог, фотограф, видатний таксидерм╕ст ╕ мисливець. Але окр╕м всього згаданого, в╕н ще ╓ душевною людиною, ген╕альним опов╕дачем ╕ одночасно невичерпною скарбницею глибоких знань про природу. З не╖ я не припиняю добувати все, що схоже на сяюч╕ д╕аманти знань ╕ може бути прилаштоване до загально╖ справи - якнайширшого розповсюдження в сусп╕льств╕ ╕дей захисту природи, а в╕дтак сприянню п╕двищення загально╖ культури.
Отож, хот╕в я
, хот╕в написати┘ та все н╕як не виходило. Життя публ╕циста складне ╕ явля╓ собою суц╕льний пошук. Увесь час чогось не вистача╓. То грошей, то кошт╕в, то засоб╕в до ╕снування. Тому приходитьсяь виявляти закарбован╕ природою в наш╕й св╕домост╕ якост╕ перв╕сного мисливця.Одним словом, часу обмаль. Аж тут через нестачу отих самих кошт╕в призупинився вих╕д журналу "Натурал╕ст". З одного боку - трагед╕я, а з ╕ншого - з'явилось трохи в╕льного часу.
С╕в я, з╕брався з думками ╕ вир╕шив - нав╕що багато писати про Олександра Легкобита. Вс╕ його й так добре знають: в╕дданий друг, щедрий меценат ╕ т. ╕нше. Хоча не вс╕м мабуть в╕домо, що журнал "Натурал╕ст" протягом всього пер╕оду свого ╕снування жодно╖ коп╕йки допомоги не отримав в╕д держави. Жоден посадовець не в╕дгукнувся на наш╕ численн╕ прохання про допомогу ╓диному в Укра╖н╕ дитячому природничому виданню.
В нас не було н╕чого, що ма╓ бути у найскромн╕шого видання. Ми не мали редакц╕╖, транспорту, зв'язку, посад, зарплат, в╕дпусток
Отож саме завдяки його чуйност╕ ╕ вм╕нню ненав'язливо п╕дбадьорити, а що найважлив╕ше - допомогти матер╕ально, журнал про╕снував до к╕нця 1999 року.
За це йому наша
Микола Рудь