Чого тільки не робилось протягом історії людства, щоб позбавитись небажаного сусідства щурів! Та все марно. На порозі третє тисячоліття, а вони як жили поряд з людиною, так і живуть. Пацюки завжди там, де є харч, де взимку тепло, де можна гарантовано сховатись від ворогів, та ще при цьому мати кілька запасних виходів.

Щурам непереливки там, де вони не можуть вільно і безпечно пересуватись у пошуках харчу, де по-господарськи використовуються продукти, де проти них регулярно і методично застосовуються дератизаційні заходи. У таких випадках вся популяція ніби по команді, організовано йде в інше місце щоб пересидіти лиху годину, а згодом повернутись назад. І будьте певні, після їх повернення люди ще довго будуть думати, що вони пішли назавжди. А вони тим часом давно повернулись щоб бути непомітними, тихими і ситими.

Окрім чуми, щурі є розповсюдниками і проміжними хазяями більш ніж двадцяти захворювань людини (тиф, бруцельоз, трихінельоз, рожа, сальмонезьоз, лептоспіроз, лихоманку Ласса). Та чума найстрашніша з усіх. З історичної точки зору, ще зовсім недавно вона наводила жах на моряків та портовий люд усього світу. Навіть страшно уявити, що чекало команду корабля, де хоч один з моряків захворював.**

З випадками масових захворювань на чуму існує багато легенд, які описують так званий предсмертний танок щура, який ніби то виконувала тварина на очах натовпу в людних місцях. Насправді ж уражені хворобою тварини, втративши контроль над своєю поведінкою, вилазять зі своїх сховищ. Вигляд змучених істот, що втратили координацію рухів нагадує танок, який є страшною ознакою відомою морякам усього світу - наступу епідемії чуми. І справді, майже завжди випадки захворювання пацюків на чуму закономірно спричиняють спалах захворювань у великих портових містах, а затим і просування епідемії вглиб країн аж до найвіддаленіших куточків, включаючи майже ізольовані гірські селища, куди тікають від хвороби біженці, несучи з собою загрозу для інших.

Сумновідома своєю масовою смертністю епідемія чуми у Лондоні 1664-65 рр також була передречена не лише трагічним танком пацюка, про що сповіщали тогочасні газети. В 1663 р , як свідчать сучасники, особистим лікарем московитського зверхника Олексія Михайловича Романова (Кобили), Андреасем Енгельгартом з Нижньої Саксонії, який за тогочасними нормами був ще й астрологом, було передречено страшний мор у Лондоні.

Пацюки є безумовними (облігатними) супутниками людини, хоча з біологічної точки зору, враховуючи адаптивні можливості виду, вони цілком могли б себе забезпечити всім необхідним в умовах вільного існування в дикій природі. Проте, жодному з науковців не вдавалось спостерігати пацюків в природі як вільноіснуючу популяцію без сусідства з людиною. Варто людині піти з якихось місць, щурі негайно збираються в дорогу і йдуть за нею, або шукають шляхів до найближчих поселень людей. Науці відомо багато випадків, коли з помешкань, покинутих людиною, щурі швидко зникали.

Відомий автор М.Фолл зазначає, що вплив щурів на людину у помірному кліматі не йде ні в яке порівняння з жарким кліматом. Діяльність щурів на Філіпінах, в Індії, на півдні Китаю вражає уяву. Кількість тварин в деяких регіонах настільки велика, що вони складають суттєву загрозу для сільського господарства. В період дозрівання врожаю рису, щурі споживають зерно у величезних кількостях у стані воскової стиглості, не даючи йому дозріти. В Китаї за останні два роки щурі з”їли 3,3 млн. тон зерна, а також пошкодили та зіпсували, зробивши непридатними для переробки, тисячі тон цукрової тростини та бавовни. Китайське керівництво призвало населення широко розгорнути боротьбу з шкідниками, ненажерливість яких не знає меж. Це стало причиною того, що в деяких провінціях за статистичними даними недорахувались третини врожаю зернових. За планами керівництва Китаю в 1996 році має бути зібрано біля 500 мільйонів тон зерна... якщо щурі не внесуть своїх коректив. З метою запобігти цьому прийнято рішення провести дієві засоби боротьби з щурями по всій країні.

З історії спроб людини боротись з пацюками, найбільш цікавим є досягнення ув”язненого відомої тюрми Сінг-Сінг Д.Роллінса. Щуроловка його конструкції виявилась найбільш вдалою і дозволила йому швидко розбагатіти не виходячи на волю. Директор тюрми допоміг своєму арештанту запатентувати вдалу конструкцію, яка дозволяла фермерам і власникам харчопереробного бізнесу ефективно боротись з відомим злом.

Однак варто згадати, що протягом всієї історії людства, жодному народу так і не вдалось побороти щурів. Схоже на те, що щурі завжди були, вони є і будуть.

Виявилось, що в умовах стресу пацюки поводять себе точнісінько як люди. У штучно створеному натовпі спостерігаються практично ідентичні людським поведінкові реакції (агресія, сутички). Підлабузництво перед сильнішими членами щурячого соціуму в деталях подібне у своїй ганебності до людського. У штучно створених умовах ліміту води, корму, простору для активного пересування, чітко і яскраво спостерігається механізм розподілу суспільства щурів на соціальні шари. При експериментальному створенні в популяції щурів черги, можна легко впізнати всі елементи поведінки, характерні для існування людей в умовах контрольованого ліміту (свободи, їжі).

В країнах соціалістичного табору робили вигляд, що нічого не сталося і ніяких відкрить не відбулось. Однак довго так продовжуватись не могло. Результати соціобіології ставали реальними аргументами в ідеологічних суперечках. Протистояння соціалістичного табору розвинутим, відкритим країнам все більше нагадувало карикатуру. Однак реліктова психіка комунізму не здавалась. Видавництва безперервно випускали в світ книжки авторів, які працювали виключно в сфері критичного огляду новітніх досягнень світової біологічної думки.

За результатами численних соціобіологічних дослідів над щурями, стояли імена світил біологічної науки. Тому оголосити напрямок “неправильним” не ризикнули - це вже не раз закінчувалось ганьбою. У світової громадськості ще були свіжими в пам”яті пропагандистські наскоки ідеологічних комісарів з Академії Наук СРСР на генетику, електроніку, кібернетику.

Ця порода існує і нині, хоч і в дещо модернізованому вигляді. Це т.з. “той-тер"єр”, який втративши одне з первинних призначень, лишився в очах своїх прихильників не менш цінним з декоративної точки зору.