SCHUR

ЩУР - ТВАРИНА ТАЄМНИЧА

Микола Рудь

Чого тільки не робилось протягом історії людства, щоб позбавитись небажаного сусідства щурів! Та все марно. На порозі третє тисячоліття, а вони як жили поряд з людиною, так і живуть. Пацюки завжди там, де є харч, де взимку тепло, де можна гарантовано сховатись від ворогів, та ще при цьому мати кілька запасних виходів.

Людина з давніх давен вела жорстоку боротьбу з щурами. Але як це не прикро - щур виявився хитрішим. Він не лише вижив у страшній борні, але й розселився по всьому світові, включаючи навіть північний та південний полюси, де непогано себе почуває живучи тихо й непомітно разом з дослідниками на спеціальних станціях. Щур завжди і всюди супроводжує людину. Разом з нею він навіть опанував фантастичні глибини океану, поселившись раніше особового складу на військових підводних човнах ще під час їх зведення. Недарма на флотах всіх країн світу існує винагорода тому члену команди, який добуде на кораблі живого чи мертвого пацюка! Але як свідчить практика, щура можна впіймати на якусь хитрість лише один раз. Марно чекати, щоб ще якийсь дурень із щурячого племені вдруге був зловлений у однаковий спосіб. Через таку мудрість пацюків людина пішла шляхом виведення спеціальної породи собак-щуроловів. Але й це не принесло бажаних результатів. Собака, якою б маленькою вона не була, не може дістати щурів з нір та вузьких сховищ.*

Щурам непереливки там, де вони не можуть вільно і безпечно пересуватись у пошуках харчу, де по-господарськи використовуються продукти, де проти них регулярно і методично застосовуються дератизаційні заходи. У таких випадках вся популяція ніби по команді, організовано йде в інше місце щоб пересидіти лиху годину, а згодом повернутись назад. І будьте певні, після їх повернення люди ще довго будуть думати, що вони пішли назавжди. А вони тим часом давно повернулись щоб бути непомітними, тихими і ситими.

Для людини пацюки завжди були ознакою біди. Ці тварини першими захворювали на чуму і ставали причиною її поширення. Перша документально зафіксована масова епідемія чуми почалась в Генуї в 1347 році. Хвороба яка була названа людьми ⌠чорною смертю■ викосила безліч народу. За даними канцелярії Ватікану, за три роки вимерло 200 тисяч міст. В Европі помер кожен четвертий житель. Сумарна кількість загиблих вражає - 25 мільйонів склали жатву скорботи смерті.

Окрім чуми, щурі є розповсюдниками і проміжними хазяями більш ніж двадцяти захворювань людини (тиф, бруцельоз, трихінельоз, рожа, сальмонезьоз, лептоспіроз, лихоманку Ласса). Та чума найстрашніша з усіх. З історичної точки зору, ще зовсім недавно вона наводила жах на моряків та портовий люд усього світу. Навіть страшно уявити, що чекало команду корабля, де хоч один з моряків захворював.**

З випадками масових захворювань на чуму існує багато легенд, які описують так званий предсмертний танок щура, який ніби то виконувала тварина на очах натовпу в людних місцях. Насправді ж уражені хворобою тварини, втративши контроль над своєю поведінкою, вилазять зі своїх сховищ. Вигляд змучених істот, що втратили координацію рухів нагадує танок, який є страшною ознакою відомою морякам усього світу - наступу епідемії чуми. І справді, майже завжди випадки захворювання пацюків на чуму закономірно спричиняють спалах захворювань у великих портових містах, а затим і просування епідемії вглиб країн аж до найвіддаленіших куточків, включаючи майже ізольовані гірські селища, куди тікають від хвороби біженці, несучи з собою загрозу для інших.

Сумновідома своєю масовою смертністю епідемія чуми у Лондоні 1664-65 рр також була передречена не лише трагічним танком пацюка, про що сповіщали тогочасні газети. В 1663 р , як свідчать сучасники, особистим лікарем московитського зверхника Олексія Михайловича Романова (Кобили), Андреасем Енгельгартом з Нижньої Саксонії, який за тогочасними нормами був ще й астрологом, було передречено страшний мор у Лондоні.

Пацюки є безумовними (облігатними) супутниками людини, хоча з біологічної точки зору, враховуючи адаптивні можливості виду, вони цілком могли б себе забезпечити всім необхідним в умовах вільного існування в дикій природі. Проте, жодному з науковців не вдавалось спостерігати пацюків в природі як вільноіснуючу популяцію без сусідства з людиною. Варто людині піти з якихось місць, щурі негайно збираються в дорогу і йдуть за нею, або шукають шляхів до найближчих поселень людей. Науці відомо багато випадків, коли з помешкань, покинутих людиною, щурі швидко зникали.

Відомий автор М.Фолл зазначає, що вплив щурів на людину у помірному кліматі не йде ні в яке порівняння з жарким кліматом. Діяльність щурів на Філіпінах, в Індії, на півдні Китаю вражає уяву. Кількість тварин в деяких регіонах настільки велика, що вони складають суттєву загрозу для сільського господарства. В період дозрівання врожаю рису, щурі споживають зерно у величезних кількостях у стані воскової стиглості, не даючи йому дозріти. В Китаї за останні два роки щурі з■їли 3,3 млн. тон зерна, а також пошкодили та зіпсували, зробивши непридатними для переробки, тисячі тон цукрової тростини та бавовни. Китайське керівництво призвало населення широко розгорнути боротьбу з шкідниками, ненажерливість яких не знає меж. Це стало причиною того, що в деяких провінціях за статистичними даними недорахувались третини врожаю зернових. За планами керівництва Китаю в 1996 році має бути зібрано біля 500 мільйонів тон зерна... якщо щурі не внесуть своїх коректив. З метою запобігти цьому прийнято рішення провести дієві засоби боротьби з щурями по всій країні.

З історії спроб людини боротись з пацюками, найбільш цікавим є досягнення ув■язненого відомої тюрми Сінг-Сінг Д.Роллінса. Щуроловка його конструкції виявилась найбільш вдалою і дозволила йому швидко розбагатіти не виходячи на волю. Директор тюрми допоміг своєму арештанту запатентувати вдалу конструкцію, яка дозволяла фермерам і власникам харчопереробного бізнесу ефективно боротись з відомим злом.

Однак варто згадати, що протягом всієї історії людства, жодному народу так і не вдалось побороти щурів. Схоже на те, що щурі завжди були, вони є і будуть.

Не дивлячись на те, що пацюки з біологічної точки зору одні з найтаємничіших явищ природи, мало хто з науковців ще до недавнього часу погодився б їх серйозно вивчати. Причина цього криється в звичайному людському прагматизмі. Вчені, як і всі нормальні люди, хочуть зробити кар■єру, мати успіх у своїх дослідженнях. Працюючи з щурами, такого перебігу подій гарантувати до недавнього часу було неможливо. Поведінка щурів в умовах максимально наближених до реальних залишається майже не вивченою. Більш того... в колишньому СРСР заглиблюватись в дослідження популяційної структури щурів було заборонено під страхом переслідувань. Отримувати і вивчати наукові роботи своїх колег з-за кордону було неможливо. Вивчати щурів під виглядом організації звичайного віварія також було небезпечно, бо система нагляду за науковцями була відлагоджена на найвищому рівні. Відповідними компартійними інстанціями були прийняті секретні постанови про неприпустимість фінансувань наукових досліджень і недопущення публікацій результатів, які могли б з■явитись в наукових колах, у руслі так званих соціо-біологічних напрямків. Виникає закономірне питання: чому влада однієї з найпотужніших імперій в світі перелякалась можливості публікації матеріалів про звичайних щурів?! Відповідь на дане питання слід шукати в незвичайно складній психіці щурів, яка на рівні популяції максимально схожа на модель людського суспільства. Це підтверджували порівняння результатів звичайних тестових ситуацій, змодельованих на рівні щурячої, і прошу вибачення, людської спільноти.

Виявилось, що в умовах стресу пацюки поводять себе точнісінько як люди. У штучно створеному натовпі спостерігаються практично ідентичні людським поведінкові реакції (агресія, сутички). Підлабузництво перед сильнішими членами щурячого соціуму в деталях подібне у своїй ганебності до людського. У штучно створених умовах ліміту води, корму, простору для активного пересування, чітко і яскраво спостерігається механізм розподілу суспільства щурів на соціальні шари. При експериментальному створенні в популяції щурів черги, можна легко впізнати всі елементи поведінки, характерні для існування людей в умовах контрольованого ліміту (свободи, їжі).

В країнах соціалістичного табору робили вигляд, що нічого не сталося і ніяких відкрить не відбулось. Однак довго так продовжуватись не могло. Результати соціобіології ставали реальними аргументами в ідеологічних суперечках. Протистояння соціалістичного табору розвинутим, відкритим країнам все більше нагадувало карикатуру. Однак реліктова психіка комунізму не здавалась. Видавництва безперервно випускали в світ книжки авторів, які працювали виключно в сфері критичного огляду новітніх досягнень світової біологічної думки.

За результатами численних соціобіологічних дослідів над щурями, стояли імена світил біологічної науки. Тому оголосити напрямок ⌠неправильним■ не ризикнули - це вже не раз закінчувалось ганьбою. У світової громадськості ще були свіжими в пам■яті пропагандистські наскоки ідеологічних комісарів з Академії Наук СРСР на генетику, електроніку, кібернетику.

Результати порівнянь щурів з вінцем дарвіновської схеми, нажаль, не виявили якихось суттєвих розбіжностей на користь людини. Тому від констатації ⌠рівності■ у природі, як одного з постулатів ленінського вчення, до пошуку ознак ⌠соціалістичної свідомості■ у щурів, був лише один крок. Отже, виходило, якщо пацюки майже нічим не відрізняються від людей, то вони також мають історичний шанс прийти до комунізму. Далі, за елементарною логікою випливала необхідність наукового обгрунтування і встановлення чіткого терміну приходу ⌠комунізму■ у світі пацюків, як завершальної стадії реально існуючого соціалізму. Одразу зметикувавши, що найпростіші показові соціобіологічні досліди на рівні популяції є остаточним смертним вердиктом ідеології комунізму, охоронці режиму не знайшли нічого кращого ніж заборонити соціобіологічні дослідження, як ⌠ідейно шкідливі■.

Кого-кого, а дурнів серед своїх хватало. Загроза виникнення десь на одній з кафедр ⌠історії партії■, в середовищі ортодоксів страшного гібрида у вигляді комуно-дарвінізму і соціобіології абсолютно не була виключеною. Чого доброго ... об■єднаються, потім посваряться, а там і до диспуту у партійній пресі недалеко. Саме тому пішли давно випробуваним шляхом - заборонити, або зробити вигляд, що явища не існує. ____________________________________________________________________

*Ця обставина не зупинила свого часу кінологів-селекціонерів які зробили спробу створити одну з найменших за розмірами собак, спеціалізація якої полягала в тому, щоб одночасно, бувши гарненькою іграшкою свого господаря, при нагоді вступати в героїчну сутичку з щурами.

Ця порода існує і нині, хоч і в дещо модернізованому вигляді. Це т.з. ⌠той-тер"єр■, який втративши одне з первинних призначень, лишився в очах своїх прихильників не менш цінним з декоративної точки зору.