Художник має особливий дар - безпосереднього сприйняття Світу таким, яким він є. Тому він часто бачить те, чого ми не помічаємо. І намагається передати нам через свою творчість. Та ми не звертаємо на це увагу, бо, заклопотані повсякденністю, не хочемо витрачати час та сили на розуміння образної мови мистецтва.

Чи випадкові ці два образи? Чи не являють собою вони, в хронологічному поєднанні, метафору нашого розвитку, нашого шляху?

Quo vadis? Куди йдеш?

І що чекає тебе там, де закінчується пісок? Чи не безодня? Та, про яку писав Лев Гумільов (“А дух безодні був ворогом, контакт з ним означав зречення радощів світу, любові до світу і повну самотність, що випливала із принципу заперечення”)?

Питання, на які не існує відповіді…

Існує лише вибір - перед кожним із нас. Щодня, щомиті.

Дивні речі породжує іноді наша свідомість. Герман Гессе у книзі “Гра в бісер” (Нобелівська премія 1946 року) сказав: “Пройшло, однак, досить багато часу, перш ніж проклало собі дорогу розуміння того факту, шо і зовнішній бік цивілізації, і техніка, промисловість, торгівля тощо, також потребують в загальній основі інтелектуальної моральності й чесності”.

А що означають інтелектуальна моральність та чесність?

Власне, щоб пояснити це, Гессе й писав свої книги. Принаймні, він намагався пояснити. Хіба його провина в тому, що ми не бажаємо пояснень?

Високоосвічена людина, представник цивілізованого суспільства, Гессе цілком міг організувати щось таке суперіндустріальне – помістити Касталію у грандіозний мегаполіс, спорудити великі сяючі хмарочоси, нафаршировані найновітнішою апаратурою, і, як сказав би Роберт Бернс, все таке інше. І це, безперечно, тоді було б сприйнято на-ура.

Та ж ні! Йому (в середині ХХ століття) чомусь знадобилася Педагогічна провінція, розташована у віддаленій мальовничій гірській місцевості. Та ще й оформлена у вигляді середньовічного чернечого ордену. Особливе місце, до якого за традицією слід було діставатися пішки, на самоті, залишивши за плечима тягар марноти і насичуючи себе свіжим повітрям і величними картинами гірських пейзажів. Місце, в якому мешканці прагнули віднайти справжню Гармонію. Мабуть, вони, якби їх запитали, не змогли б сказати яка вона і в чому полягає. Але відчували її всім своїм єством.

Педагогічна провінція – це Старший Брат. Людина без імені і без біографії, що колись вирішила стати китайцем. І таки стала ним. А почав Старший Брат із того, що насадив бамбуковий гай і зробив водойму з золотими рибками, весь родовід кожної з яких він знав. Витончений консерватор у всьому, і водночас видатний знавець "Книги Змін".

Щоб літаки злітали, хтось мусить насадити бамбуковий гай.

Гармонія не може бути частковою!

Ми не здатні порушити її, навіть якби дуже захотіли. Ми можемо лише змінити щось в одному місці, викликавши відповідні (і, як правило, неконтрольовані) зміни в іншому. Тоді ми кажемо, що Природа нам помстилася. Насправді ж ми просто отримуємо непередбачуваний, але цілком закономірний результат своїх власних дії. Ми думаємо, що сприймаємо світ, тоді як насправді дивимося у дзеркало і бачимо там лише самих себе. Такі явища, як перетворення лісів на пустелі - тривіальні і тому більш чи менш очевидні. В цілому ситуація незрівнянно складніша і глибша.

Чи не забагато літаків падає навколо нас? І скільки їх повинно впасти, аби ми нарешті зрозуміли: коли людина хоча б раз у житті свідомо затримала підняту ногу, щоб не розчавити жучка на дорозі, вона тим самим, можливо, зупинила майбутню авіакатастрофу.

Інтелектуальні моральність і чесність виявляють себе не в інтелектуальних побудовах, не в словах і не в намірах, хай навіть найблагіших. Вони виявляють себе в діях. Наших діях, кожної миті, на кожному кроці. В ставленні до всього, що оточує нас.

І це зовсім не просто.

Інтелектуальна моральність і чесність змушують нас дати собі звіт у тому, що чим більші наші можливості, тим вища наша відповідальність за їх використання. З кожним кроком технологічного поступу ми стаємо все могутнішими, і саме це вимагає від нас іншого ставлення до світу, в якому ми живемо. Адже кожна медаль має дві сторони. В даному випадку другою стороною є вразливість, і вразливість не Природи, а лише нас самих, точніше - техногенної цивілізації. Щоб уникнути її, ми повинні, в тому числі, дбати про постійне відтворення зв’язків із оточенням, які роблять нас його органічною частиною і, як це не парадоксально, захищають нас від самих себе.

Інтелектуальна моральність і чесність - це певний модус сприйняття світу, який не лишає місця для егоїзму, псевдораціональних спекуляцій та забобонів. Модус сприйняття, що визнає за світом право бути таким, яким він є, а не таким, яким би ми хотіли його мати для своїх потреб, і тим самим визначає наше місце і нашу поведінку в ньому. Модус сприйняття, що, опираючись духу безодні, проголошує радощі світу та любов до нього.

Але дід дав зовсім іншу відповідь.

Дід сказав, що там, у підводному світі, все забарвлено тьмяними сіро-зеленими кольорами, і рибам від того нудно. Тому люди фарбують днища своїх човнів яскравими барвами, щоб рибам було весело.

Він пригадує, як дід водив його мальовничими околицями, вчив бачити Світ і чути його, і як помалу Світ відкривав йому свої таємниці…

З того часу минуло багато років, Оповідач став дорослою людиною, і хоча тепер теж дещо знає про корозію металів, хоче вірити, що все ж таки люди фарбують днища човнів яскравими фарбами, щоб рибам було весело.
_________

Відгуки та враження від даного есею прохання лишати в "Гостьовій книзі".
Це дасть можливість відвідувачам висловитись самим і відчути рефлексію своїх колег, опонентів, можливих супротивців.

(Редколегія)