Історія нас вчить...
Що вона нікого і нічому не вчить.
(Один мудрий чоловік невідомо з якого приводу)

Як зазначила відома українська поетеса Ліна Костенко, був він кульгавеньким та хирлявий тілом... Однак податків хотів великих. І дбав про їх підвищення та регулярне стягнення денно і нощно. Тому мав велику дружину, щоб ефективніфше їх збирати. Безродне оточення гриднів мало на князя негативний вплив і штовхало на нові й нові побори з підданих: ⌠... ми - голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми■. Вони ж бо були силою значною. От і під"южували свого патрона на неправедне поповнення казни.

Зібравши подать з древлян восени 945 року у вигляді борті* та всього, що належало, добув він іще до попередньої данини, завдяки чому вирядилися оружжям та одежею ⌠... і чинив їм насильство і мужі його■. Після цього повернули на Київ. ⌠Та коли повертався назад, то роздумав і сказав дружині своїй: Ідіте ви з даниною додому, а я походжу іще■. І відпустив він рать свою додому, а з невеликою дружиною повернувся, бажаючи більше майна... Коли ж почули древляни,і що він знову іде, порадилися з князем своїм Малом і вирішили: ⌠Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб"ють його, так і сей: якщо не вб"ємо його, то всіх нас погубить. І послали вони до нього мужів своїх, кажучи: ⌠ Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину■. Та не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його■... Грецький історик Лев Діакон зазначає, що Ігоря прив"язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.

Його жінка княгиня Ольга, яка пізніше стала першоапостольною і святою, не зважила на непомірну жадність свого нерозважливого чоловіка і стала на шлях помсти. Формально вдова не могла пред"явити вагомих аргументів сильному племені деревлян, для яких і вона і її покійний чоловік були пришлими, заволоками, чужинцями. Єдиним аргументом була сила.

Подальший розвиток подій дуже нагадує звичайнісіньку казку. Бо ж чи подібно на правду, щоб за відмову народу платити непосильну данину, за насильства і збиткування над ним, як свідчать літописи, одна з перших поборниць християнства, ⌠рівноапостольна свята■ відповіла лютими, нелюдськими злочинами - закопуванням і спалюванням живцем послів, масовими вбивствами на тризні біля могили свого чоловіка невинних людей, а на завершення катувань нещасного люду, страшною підступністю, яка не могла бути порівняна навіть з безчинствами монгольських завойовників. Вірогідно, така ⌠святість■ перших християн Київської Русі надовго відвернула бажання народу прилучитися до Христа, сама філософія якого побудована на любові.

 Перебуваючи в облозі протягом цілого літа,** коростенці, оточені дружиною Ольги, згодні були покоритись і дати будь-яку данину, аби на їх землю прийшов мир. Та Ольга, затаївши злобу, не задовольнилась безвинною кров"ю. Вона бажала помститися самому князеві Малу, який заховався за заборолею в своїй столиці. Але городяни не видавали свого князя. Брати ж місто штурмом не було ніякого сенсу. Захисники міста під час штурму поклали б більшість дружинників Ольги.

Ось тоді вона висловлює свій намір зібрати неважкий, фактично символічний податок і вдає, що бажає примирення: ⌠Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці■. Для більшості з нас, цей фрагмент літопису знову нагадує казку. Чому б це здавалось, вимагати Ользі від деревлян горобців та голубів? Для якої такої користі?! Виявляється все було значно прозаїчніше - податок птахами був звичайним, відомим всьому цивілізованому світу податком на соколиний двір. Всі монархи Європи та Азії справно збирали його з своїх підданих. Інакше жоден з них не мав би соколів та яструбів - однієї з найдорожчих втіх зверхників та їх придворних до винайдення пороху та рушниці. В державах Сходу податок на соколиний двір, як вид обов■язкового платежу, зберігся аж до середини ХІХ століття***.

І зраділи люди в городі і дали їй чого вона вимагала. Ольга ж тим часом, роздаючи воїнам своїм кому по голубові, кому по горобцеві, звеліла прив"язувати до лапок птахів трут, обгорнутий тканиною та ниткою. ⌠І звеліла коли смеркалося, воям своїм випустити голубів і горобців. Птахи ж полетіли в гнізда свої - ті в голубники, а горобці під стріхи... І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори палали. І як узяла Ольга город, то старійшин спалила, а інших людей побила, а других оддала в рабство, а на решту наклала данину тяжку. Дві частини її йшли на Київ, а третя - Вишгороду, бо він був Ольжиним городом■. Цікаво, чи знала Ольга, що голуб в християнській символіці є ознакою душі? Можна також з впевненістю стверджувати, що на час проведення рівноапостольною княгинею жорстокої політики збирання податків з підлеглих, людство ще не усвідомило розуміння голуба, як птаха миру. І ще одне - після прочитання цитати не можна забути оте цинічне: ⌠... як ото муж мій...■. Адже у вогні горіли діти, старики, немічні - всі ті, хто не міг боронитись від вогню.
Як показав час, така форма державної податкової політики, призвела не до процвітання землі Руської, а до кривавих міжусобиць між княжатами та зубожіння люду, а відтак і держави. Бо побиті, живцем закопані й спалені вже не давали данини, а ті, що вціліли зі страху розбігались по нетрях та лісах, ховаючись від слуг княжих та ⌠податкових інспекторів■.

Більшість монархів Європи вже тоді розуміли, що обов"язковою умовою процвітання держави є посильність податку і що земля не повинна належати князю (державі), а лише громадянам країни. Бо саме вони, обробляючи її, створюють національний продукт. Його частина і повинна йти на виплату ⌠послуг князя■. Отже земля повинна мати свого господаря. Причому навічно і з правом наслідування. Бо податок не буде з кого брати, а відтак, казна держави буде пустою. Отже всі розумні голови на той час прийшли до висновку: треба дбати, щоб в державі більшість громадян були багатими. Такі громадяни будуть найкращими платниками податків. Страшна хвиля, що набирала сили в безкраїх степах Азії ось-ось мала спустошити цивілізований світ. Русь перед нею виявилась безборонною. Її чекала важка доля.

Бідність громадян Києва використали сусіди. Син Юрія Довгорукого Андрій Боголюбський (Китай) при допомозі татар кілька разів грабував Київ****.
Московит Іван Калита і його нащадки купували у монгольських ханів право на збирання податків з Русіі. Багата Європа, будувала своє сите майбуття, а освічена Русь підпала під правління монгольських баскаків. Московити кілька разів брали у Орди війська, щоб грабувати всесвітню столицю слов▓ян.
З цього часу почалось знекровлення і занепад Києва. Вороги виточували з руського народу кров, знищували найрозумніших та вивозили духовні цінності (бібліотеки, ікони, церковні реліквії), котрими були наповнені скарбниці Русі - однієї з найбагатших і освіченіших країн тогочасного світу.

Так Київ пожав скорботу страшної традиції, започаткованої Ігорем, Ольгою та їх потомками: обкладаючи підданих непосильними податками, побивши своїх найближчих сусідів, змусивши народ розбігатись куди очі бачили, князі не зробили висновків. Ольга протягом 947 року взялася за обкладання податями Новгороду - північної торгівельної факторії Києва та своєї вотчини - Пскова. Згодом це закономірно призвело до виникнення в цих містах автономістських тенденцій та бажання спрямовувати свій бюджет на прогодування і розвиток своєї власної армії з чисто утилітарного небажання годувати гриднів з Києва*****. Та й це не навчило князівської верхівки любові до Руської землі. Як Святослав, так і пізніші здобутчики слави військової, бажали одного - спочатку обкласти даниною ⌠по шелягу від рала■ всі народи, яких могли досягнути, а пізніше забирати все, що могли видерти в людей з немилосердними карами. Висококультурна, освідчена Русь, без стрункої системи наслідування власності та з дикунським способом стягування податків, була приречена на тисячолітнє нидіння на периферії Європи і вимушене братання з безродними тюрко-угро-фінськими варварами, котрі, не мали мови, культури, а подекуди, як зазначає видатний дослідник П.Штепа, мали традиції людоїдства. Держава, діяльність якої спрямована на творення бідних, а потім на їх соціальний захист, в основі своїй не має здорового глузду. В такій країні важко жити, бо основними віхами її історії є бунти, кровопролиття та завоювання лютими чужинцями. Адже таку Батьківщину ніхто не бажає захищати. Бо ж нікому не хочеться боронити право на убогу молодість, важку працю протягом життя на бездушного князя та голодну старість.

*Борть - продукти бджільництва.

** Взявши в облогу Іскоростень ⌠протягом літа■ 946 року, Ольга вже лише цим прирікала на голодну зиму, або й на вимирання всіх городян, навіть в тому випадку, коли б її військам не вдалось оволодіти містом. В тогочасних умовах ведення господарства, при відсутності консервантів та можливості посіяти а також зібрати врожай, облога міста протягом чотирьох місяців була для його мешканців загрозою смерті. Єдиною можливістю вижити протягом зими було збирання дарів лісу та полювання на лісову дичину.

*** Селяни Ташаузької Оази аж до середини ХІХ ст. при допомозі тенетів та духової рушниці-тупаї вимушені були полювати на горобців та голубів, щоб розплатитись з ханом, котрий дбав про своїх ловчих птахів. Спеціальні службовці куш-бегі слідкували за регулярністю сплати і жорсткою естафетною черговістю сіл та міст. Старости сіл (раїси) чітко знали за ким, скільки і якого виду птахів їм належить сплатити. Така схема забезпечувала безперервність поступу живих та битих пташок до соколиного двору та їх згодовування ловчим птахам. Якщо навести дані по кількості ловчих птахів при дворах монархів того часу, то можна собі уявити, який об■єм складав щорічний сумарний вал пташиного м■яса. Наприклад, при дворі московітського зверхника Олексія Михайловича (Тишайшого), за свідченням пізніших неприжиттєвих біографів, утримувалось до 3 тисяч птахів. При цьому слід враховувати, що кожний сокіл чи яструб в середньому потенційно здатен спожити одну, а то й двох невеликих пташок на день.

**** Вкрадена Андрієм Боголюбським у Вишгороді під Києвом ікона Божої Матері, переіменована і зветься ⌠Ікона Володимирської Божої Матері■, а нині зберігається у Москві.

*****Характерно, що князем Новгородським у 970 році (а пізніше Великим Київським князем) став саме Володимир, який був нешлюбним сином Святослава Ігоревича та Малуші (доньки того самого древлянського князя Мала) і племінником Добрині, який був його вихователем і по рідні вуєм (братом матері). Таким чином, немов би сама доля помстилась Ользі та Ігореві за їх непомірну жадність пізнішим зайняттям Київського престолу Володимиром - прямим потомком волелюбного деревлянського князя Мала (Ніскині). Страшною символічною помстою долі вже померлим Ігорю та Ользі була загибель їх онуків, обох Святославових дітей - Олега та Ярополка.

С вої враження ви можете лишити у Гостьовій книзі або надіслати на адресу: <nature@nature.kiev.ua>