Ліси та степи французької рів'єри
1995 рік був оголошенний Радою Європи Роком охорони природи Європи. Тож не випадково саме в тому році (у вересні місяці) в невеликому містечку Ієр на середземноморському побережжі Франції відбулась перша загальноєвропейська конференція з охорони природних флор Planta Europa. В ній прийняло участь 230 делегатів із 32 країн. Завдяки цьому форуму я ознайомився із найновішими досягненнями в справі охорони рослинного світу на нашому континенті та доповів про природоохоронні проблеми України. До того ж мені випала унікальна нагода ознайомитись із чарівною природою французької рів'єри, зокрема із станом її лісів. Рів'єра (від італійського слова "riviera" - узбережжя) - це прибережна смуга із численними курортами, яка простяглась уздовж узбережжя Середземного моря від Марселю у Франції до Генуї в Італії. Французька рів'єра - це прибережна смуга середземноморських ландшафтів в адміністративних регіонах Прованс - Лазуревий берег - Приморські Альпи та Лангедок - Руссільон. Велична краса рів'єри вразила мене з перших хвилин перебування на французькій землі. Від Києва до Марселя я летів на боїнгу Голландських авіаліній. Зупинка в аеропорту Шіпол дозволила ознайомитись із Амстердамом - таким чудовим і привабливим, незважаючи на похмуре сіре небо, що нависло над ним, та безкінечний проливний дощ. І от після густих осінніх сутінок Амстердаму, залитий сонячним світлом Марсель з його екзотичними пальмами на фоні біло-мармурових, ніби покритих снігом, альпійських вершин, видався мені казковим містом. Від Марселю до Ієру я добирався спочатку поїздом до Тулона, далі автобусом до кінцевого пункту маршруту. За вікнами виникала гармонійна мозаїка ландшафтів рів'єри: стрімкі вершини Південних Альп чергувались із мальовничими долинами, несподівано виникали лазуревий простір моря та розкішні вілли в оточенні густої зелені на побережжі... Насолоджуючись красою рів'єри, я думав про те, що Середземномор'я є колискою людської культури і одночасно ареною глибоких змін природи, викликаних господарською діяльністю людини. Субтропічний середземноморський клімат особливо блароприємний для життя. Завдяки достатній кількості вологи злаки ростуть тут зимою і дозрівають рано навесні. Літня посуха не перешкоджає розведенню оливкових дерев, мигдалю, інжиру, винограду. Витривалі домашні тварини, насамперед вівці та кози, знаходять для себе достатню кількість поживи навіть в період посушливого літа. Велика кількість джерел забеспечує регіон прісною водою. То ж не випадково саме у Середземномор'ї розвинулись високі культури античних часів. Господарська діяльність людини в Середземномор'ї на протязі багатьох тисячоліть призвела до того, що покриті непрохідними лісами землі в багатьох місцях перетворились в безплідну пустиню. Цьому сприяли й кліматичні умови - сильні проливні дощі восени та навесні значно посилили ерозію грунтів. На щастя, рів'єра пустинею не стала. Скоріше вона є зеленим оазисом, але в її ландшафтах домінують не дикоростучі, а культурні рослини. Важко уявити середземноморське узбережжя Франції без оливкових плантацій та виноградників, апельсинових садів та розкішних старовинних парків. В цьому густо заселеному курортному середовищі збереглись лише невеличкі антропогеннопорушені осередки природної рослинності. Найбільшим і найцікавішим серед них є національний парк Пор-Кро на Ієрських островах. На один із островів цього архіпелагу Поркероль була організована екскурсія для учасників Першої європейської конференції Planta Europa. Лісовий характер Поркеролю відчувався вже на кораблі, з якого відкривалась велична панорама гірського острова, покритого сосновим лісом. Основу цього лісу складають 10 - 15-метрові з ажурною кроною деревостани сосни алепської, ареал якої охоплює все Середземномор'я. Вона відіграє найважливішу роль у лісовому господарстві субтропіків Франції, де вона займає площу 190 тис. га. На Поркеролі я вперше познайомився з характерними для зони субтропічних лісів та чагарників Середземномор'я рослинними угрупованнями маквісом та гарригою. Маквіс - це низькостовбурні (до 4 м висоти) ліси, основу деревостану яких утворює дуб кам'яний, порослевого походження. Густий чагарниковий ярус, утворений ерікою деревовидною, філіреєю широколистною, калиною лавровидною, вовчими ягодами оливковидними, суничним деревом, різними видами чистів та миртів, робить маквіс непрохідним. У складі трав'яного покриву маквісу є досить багато середземноморських видів орхідей. Гаррига - це угруповання низькорослих чагарників та чагарничків, висотою до 1 м, які не утворюють зімкненного покриву. Тут домінує дуб чагарниковий. Його прованська назва Garaulina, від чого й походить термін гаррига. Незабутнє враження справляє цей живий строкатий килим із різних видів розмарину, дроку, вовчих ягід, чебрецю, який наповнює повітря своєрідним, характерним тільки для Середземномор'я ароматом. Описана рослинність Середземномор'я Франції дає таке ж уявлення про зональні ліси цього регіону, як зарослі після вирубок про ліси України. Маквіс і гаррига є лише стадіями деградації середземноморських лісів, які в своєму первинному стані вже не існують. Античний автор Лукан, племінник філософа Сенеки, залишив нам безцінний опис високостовбурних непрохідних лісів середземноморського узбережжя поблизу Марселя і показав нещадну експлуатацію їх вже в античні часи: "Зрубані дуби висіли в повітрі, підтримуючи один одного. Їх опале листя дозволило першим променям сонця проникнути в споконвічний морок цього священного місця". Особливого розмаху набуло вирубування лісів на середземноморському побережжі Франції в період з 1290 по 1790 рік на паливо для заводів по виробництву скла. Зараз вже нікому на французькій рів'єрі не потрібні дрова, але первинні середземноморські ліси вже неможливо відтворити навіть на заповідних територіях. Справа в тому, що вирубавши ліси, люди створили всі умови для ерозії грунтів, а характерні для Середземномор'я весняні та осінні проливні дощі, зруйнували грунтовий покрив. В наш час тонкий шар грунту не в змозі утримувати вологу, необхідну для лісової рослинності. Таким чином, незважаючи на добре поставлену справу охорони природи у Франції, первинна структура середземноморської рослинності вже назавжди втрачена. В той же час неможливо не відмітити великих успіхів Франції в збереженні середземноморської флори. Франція має одну з найбільш досконалих у світі систем охорони флористичного різноманіття, яка складається із шести ботанічних сховищ генофонду (Conservatoire Botaniques Nationaux), кожне з яких відповідає за охорону флори свого регіону. При цьому створення природно - заповідних територій поєднується із дієвою охороною видів ex situ (поза межами природних місцезростань). Створене в 1976 році Ботанічне сховище генофонду на острові Поркероль відповідає за охорону флористичного різноманіття французького Середземномор'я, найбагатшого у флористичному відношенні регіону Франції. У складі його флори біля 3000 видів вищих судинних рослин (3/4 видового складу флори Франції), серед яких 300 ендемічних видів, поширення яких обмежене Середземномор'ям. Французьке побережжя Середземного моря є одним із найбільших в Європі осередків збереження третинної флори під час льодовикового періоду. Тому тут зростає досить багато реліктових видів рослин, або, як їх образно називають, "живих викопних". З деякими із них мені вдалось познайомитись під час мого перебування в Ієрі. Найбільше враження справила карликова пальма. Розкішні вайї цієї невисокої рослини до 2 м викликали в мене справжній захват, зрозумілий кожному ботаніку, який вперше бачить пальму в її природньому місцезростанні. Ареал карликової пальми значно зменшився в Європі. ЇЇ викопні рештки виявлені не лише в Середземномор'ї, але й в помірних широтах Європи. Вона зростала в Альпах, де її місцезростання були знищені вже в історичний час. Як рідкісний, ендемічний, реліктовий та зникаючий вид єдина в Європі пальма внесена до Червоної книги Франції і є об'єктом постійної уваги спеціалістів ботанічного сховища генофонду Поркероль. Вони турбуються про збереження 200 рідкісних та 100 зникаючих видів. Зауважимо, що 10 видів рослин вже назавжди зникли із складу флори середземноморського узбережжя Франції. Щоб не допустити подальшого вимирання видів ботанічне сховище генофонду застосовує дієві засоби. Наведемо конкретний приклад. Delphinium requienii - ендемік островів Ієрського архіпелагу зберігся лише в двох місцезростаннях, де його чисельність є критичною внаслідок того, що він не витримує конкуренції із середземноморськими чагарниками. Ботаніки із Поркеромо зібрали насіння виду в природі і розмножили його в культурі. В результаті, чисельність виду різко зросла і тепер його існуванню вже ніщо не загрожує. Всесвітнє визнання здобула також охорона фауни Середземноморського побережжя Франції. Ще в 1928 році на острові, розміщенному між двома рукавами Рони та Середземним морем, був створений національний парк Камарг. Його площа становить 55000 га. Завдяки великій різноманітності природного середовища (ділянки суходолу тут чергуються з болотами, прісноводними озерами та солоними лагунами) Камарг є притулком для величезної кількості різних видів птахів та звірів. В короткому нарисі неможливо описати всю різноманітність фауни Камаргу. Вкажу лише на тих її представників, які є своєрідними символами національного парку. В ландшафти Камаргу мальовничо вписуються багатотисячні стада здичавілих низькорослих білих коней та чорних биків. Зачаровує картина багатотисячної зграї довгоногих рожевих фламінго, які однією шеренгою повільно бредуть по солоній воді, а потім враз піднімаються на крило. Політ великих рожево-білих птахів створює незабутнє враження. В Камаргу птахів, та й весь тваринний світ, не лише охороняють, а й старанно вивчають вчені біологічної станції Тур дю Валя, яка існує при національному парку з 1954 року. Серед багатьох наукових завдань біологічної станції облік чисельності видів та моніторінг популяцій. Завдяки роботам біологів Тур дю Валя, ми знаємо, що в цьому єдиному в Європі постійному гніздів'ї рожевих фламінго їх нараховується 4 - 8 тисяч пар. Нарис про природу французького Середземномор'я буде не повним, якщо не згадати про степову рівнину Кро, розміщену біля підніжжя Південних Альп, неподалік від Камаргу. На відміну від України, Франція не має зональних степів. Степи передгірної рівнини Кро є екстразональними. Вони утворились в результаті взаємодії геологічної будови, мікроклімату та господарської діяльності людини. Основу геологічної будови рівнини Кро складають кварцити, які не дозволяють підземним водам проникнути до поверхні. Поверхня рівнини покрита не пухким шаром грунту, а валунами та щебенем з гір, що робить зростання рослин тут вкрай несприятливим. До того ж рівнина розміщена на шляху містралю (в перекладі з французької головний вітер) - сильного холодного сухого північного вітру, який дме з високого плато Південних Альп до Ліонської затоки. Візьмемо до уваги ще й той факт, що рівнина Кро здавна була прогоном для овець з альпійських пасовищ восени та на пасовища навесні, і нам стане зрозумілим, чому саме тут сформувались степи з домінуванням ковили волосистої. Ніщо не загрожувало б цьому степу, якби не іригаційні роботи, які дозволили вирощувати тут виноград, дині та траву на сіно. В результаті, єдина у Франції степова екосистема почала зменшуватись як шагренева шкіра. Під загрозою зникнення опинились не лише унікальна степова рослинність, а й популяції дрохви та білогрудого рябка, які знайшли тут один з останніх притулків у Франції. Починаючи з 1989 року 249 га останнього у Франції осередку степів було викуплено в господарів землі і взято під охорону. Після моєї подорожі я часто бачив в уяві розкішні картини природи рів'єри. На лазуревому фоні виникали острів Поркероль з його сосновими лісами, мальовнича карликова пальма в околицях Ієру, граціозні білі коні та рожеві фламінго Камаргу, унікальні степи рівнини Кро. Я думав про те, що негативний вплив людини на природу рів'єри на протязі багатьох тисячоліть привів, на жаль, в ряді випадків, до непоправних втрат. Але завдяки вченим, природоохоронній громадськості та уряду Франції було зроблено все для того, щоб в XX столітті ця благодатна для життя земля була середовищем існування не лише для людини, а й для братів наших менших.
В.І. Мельник, доктор біологічних наук Центральний ботанічний сад НАН України ім. М.М. Гришка