Пугач
(Bubo bubo L.)

 

Микола Рудь

малюнок та фото
Євгенії Михеєнко
Yevheniia Mikheenko

Пугачі (моск. филины) - птахи вагою до 3-х і навіть
більше кілограмів. Рід пугачів налічує 12 видів.
Загальна довжина тіла птахів - 62-72 см при
розмахові крил майже в два метри (150-180 см.).
Пугачі є найбільшими з усіх сов.



Великий нічний пернатий хижак потенційно здатний добувати крупну здобич через
що набув стереотипічного визначення ворога мисливських тварин.
В фундаментальній праці "Птицы России", котра побачила світ у 1901 р., зазначено,
що в харчовий спектр пугача входять зайці, кролики, глушці, тетеруки, орябки, куріпки,
качки, гусі, хижі птахи, ворони, інші види сов, миші, щурі і навіть їжаки.
Нажаль, ці дослідження були неправильно потрактовані і на їх підставі птахів зарахували до
розряду так званих "шкідливих" або "шкідників мисливського господарства".

Особливо важкі часи для птахів настали в державах, де до влади прийшли комуністичні
режими. За їх правління завжди спостерігається нестача продуктів харчування. Злочинна
основа такого суспільного устрою передбачала обов'язкову наявність ворога на котрого
можна було звалити провину за всі негаразди. Основою для звинувачень у т.з.
"шкідливості", стали праці науковців, заангажованих режимом. Характерно, що подібні
роботи (Юргенсон,1934)* припадають на тридцяті роки минулого століття, коли не лише
людське суспільство було штучно поділене на ворожі класи, а й світ тварин розділили на
"корисних" і "шкідливих". Нажаль, іноді і донині в новітніх виданнях мисливської і навіть
наукової літератури, на використання пугачем зайця та крупної пернатої дичини для
власного існування, вказується майже, як на первородний гріх птаха перед людиною.

Птахи оселються в старих, густих лісах, далеко від людського житла.
На Півдні тримаються глибоких ярів, урвищ поблизу річок. Самці і самки
практично однакові за забарвленням. Однак, останні помітно більші за розмірами.
Дуже рідко пугач займає чужі кинуті гнізда.
Яйця відкладають в кінці березня або на початку квітня в щілинах скель або руїн,
в нішах, що не заливаються водою під час дощу або просто на землі в корінні дерев
поблизу великого прикриття нейтрального забарвлення (великий камінь, колода).
Кладка складається з 2-3-х, рідше 4-х і навіть 5-ти яєць кулястої форми.
Висиджує самка протягом 35 днів. Поведінка при вигодовуванні пташенят досліджена
в недостатній мірі. В тримісячному віці молоді птахи вже здатні до польоту.
Що до добової активності, пугачів можна вважати нічними або присмерковими видами.

Bubo bubo
(Пугач звичайний)

Однак в північній частині
ареалу полюють також і вдень.
З 60-х років на території України
пугач, як біологічний вид перебуває
в досить загрозливому стані.

Його кількість суттєво скоротилась не лише через кампанії знищення хижих птахів,
неодноразово ініційовані тоталітарним режимом, а й через застосування в сільському
господарстві інсектициду (ДДТ) - так званого “дусту”.

Такого загрозливого стану не відмічено
що до американського виду - т.з.
віргінського пугача
(Bubo virginianus).

З найдавніших часів наявність пугача у людини пов’язували з нечистими намірами або
ж трактували як прибічника нечистих вірувань. Така традиція коріниться з часів боротьби
християнської церкви з волхвами, котрі примушені були ховатись у відлюдних місцях.

Задовго до виникнення християнства, на початку ІІ тисячоліття до Різдва Христового
у Вавілоні культ так званої Крилатої богині був пов'язаний з пугачами. Птахи, зображені
на теракотових формах поряд з левами, значно перевищують їх за розмірами, а сама богиня
зображена оголеною, з крилами і лапами пугача замість ніг.
Образ богині у вигляді напів-жінки-напів-птаха характерний для культури Вавілону,
де в системі божеств-покровителів були сильними тотемістичні уявлення.
Пізніше образ крилатої богині з ясно окресленими жіночими ознаками, отримав
поширення в міфології Древньої Греції та країн Середземномор’я.

Картина К.Васильєва
"Старий з пугачем",
1976 р.

З часів поширення християнства у Київській Русі
служителі язичницького культу перед остаточною
втратою свого впливу на широкі народні маси,
будучи переслідуваними, ховались у відлюдних
місцях, де жили і служили своїм богам.
Саме волхви для забезпечення свого харчування
нерідко пристосовували пугачів у якості ловчих птахів.
В умовах фактичного нелегального або напівлегального
існування, це був один з небагатьох способів вижити у
фізичному розумінні, адже пугачі можуть забезпечувати
мінімальні потреби людини в білковій речовині.
Потенційною дичиною пугача міг біг бути широкий
спектр дичини, що з настанням сутінок впадає в стан
близький до сну.
Полювання в присмерковий або навіть нічний час
дозволяло волхвам лишатись непомітними і не
впадати в око власникам земель та мисливських угідь.

Нині застосування даного виду в Україні у якості ловчого птаха відмічено лише спорадично
і не має систематичного характеру. А отже й методика виноски та дресури пугачів не
практикується, не вдосконалюється, а тому, вірогідно, є втраченою.
Останім часом кілька українських любителів намагались тримати пугача і піддати його дресурі.
Однак випадків успішного полювання з пугачем, нажаль, не відмічено. Вірогідно, це обумовлено
відсутністю чітко регламентованого мисливського законодавства, відсутністю відповідних
мисливських угідь та традицій.

Цього птаха звати Рейган.
Він напрочуд кмітливий, слухняний
і лагідний зі своїм господарем.

* Юргенсон П.Б. "Биологические основы дичеразведения", 1934;
Особливо показовою є спроба комуністичного Китаю за часів так званої "культурної революції"
винищити таких "шкідливих птахів" як горобці, котрих звинуватили у нищенні врожаю зернових.
Разом з горобцями, як водиться у таких випадках, винищили величезну кількість інших птахів.
Результатом масового знищення популяції фонових видів птахів настала екологічна катастрофа.
Вона виявилась у масовому розмноженні комах, котрі звільнившись від пресу своїх біологічних
ворогів, багатократно й швидко збільшували свою чисельність, поїдаючи культурні рослини.

© Ukrainian magazine "Naturalist"