ПОРІВНЯЛЬНА СИНФІТОІНДИКАЦІЙНА ОЦІНКА ПОДІЛЬСЬКИХ ЛУЧНИХ СТЕПІВ

У статті наведені результати синфітоіндикаційних розрахунків параметрів низки екологічних факторів, що характеризують екотопи лучних степів північно-західної частини Поділля. Найближчими до справжніх північних лучних степів, поширених на Лівобережній Україні, виявились екотопи Касової та Чортової гори, тоді як екотопи гір Хомець і Страдчанська більше тяжіють до власне лісових. Екотопічні характеристики гір Лисої,Білої, Святої та Високої займають проміжне положення. Поширення лучно-степової рослинності на Подільській височині тісно корелює зі значеннями низки кліматичних і, особливо, едафічних факторів середовища, які є визначальними екологічними чинниками у формуванні лучно-степового типу рослинності цього регіону.

Ключові слова: подільські лучні степи, екологічні фактори, синфітоіндикація, градієнтний аналіз.

Унаслідок суворого антропопресингу степовий біом зазнав наймасштабнішої трансформації порівняно з іншими природними ландшафтами планети. Результатом цього є істотні зміни всіх без винятку компонентів степових екосистем. Саме тому природні степові ділянки з відносно непорушеним рослинним покривом у межах степової області Євразії трапляються фрагментарно і зазвичай представлені невеликими за площею рефугіумами, особливо у давно освоєних регіонах Західної та Східної Європи.

Зазначена ситуація характерна і для західних регіонів України, особливо Подільської височини. Степова рослинність тут представлена переважно невеликими флористично збідненими та вторинними угрупованнями, що утворилися на схилах останцевих гір на місці зведених лісів [2, 11, 15]. Поряд із тим, унаслідок свого екотонного положення на межі Центральноєвропейської та Східноєвропейської флористичних провінцій, рослинний покрив регіону характеризується низкою особливостей. Крім того, у межах досліджуваної території збігається межа Центральноєвропейської та Східноєвропейської провінцій Європейської широколистяно-лісової області. Північнозахідний край Гологоро-Кременецького кряжу розділяє Поліську та Західноукраїнську підпровінції Східноєвропейської провінції, яка на півдні межує з Європейсько- Сибірською лісостеповою областю [5, 6, 10].

Степова рослинність на території Львівської та Івано-Франківської обл. поширена переважно на пологих, подекуди досить крутих, схилах південної, південно-західної та південно-східної експозиції, на яких ґрунтотвірними породами є вапняки, мергелі та вапнисті пісковики, які іноді виходять на денну поверхню. На думку багатьох авторів [2, 6, 15], саме зазначені геолого-морфологічні особливості зумовили екстразональне поширення степової рослинності в умовах субатлантичного клімату.

Метою нашого дослідження є порівняння значень ряду провідних екологічних факторів, отриманих з використанням методу синфітоіндикації, що характеризують екотопи подільських лучних степів.

Для аналізу було обрано сім лучно-степових ділянок: г. Хомець (Регіональний ландшафтний парк «Знесіння»), г. Страдчанська, г. Королева (заповідник «Розточчя»), г. Лиса, г. Біла, г. Свята, г. Висока, г. Касова, г. Чортова, – що репрезентують подільські лучні степи й остепнені луки, які належать до складу Східноєвропейського блоку провінцій Причорноморсько-Казахстанської підобласті Степової області Євразії [9]. Емпіричним матеріалом є 48 повних геоботанічних описів, виконаних у липні 2009 р. на досліджуваних об’єктах, розташованих на території Львівської та Івано-Франківської обл.

Для обчислення значень низки екологічних чинників: узагальнений терморежим (Tm), континентальність (Kn), гумідність (Om) і морозність клімату (Cr), вологість (Hd) і змінність зволоження (fH) ґрунтів, їх кислотний (Rc) та азотний (Nt) режими, вміст карбонатів у ґрунтах (Ca) і загальний сольовий режим ґрунтів (Tr) – було використано метод фітоіндикації екологічних факторів [3]. Отримані дані статистично опрацьовані.

Для визначення положення Подільських лучних степів згідно з градієнтами середовища було проведено порівняльний градієнтний аналіз екотопічних характеристик степових ділянок досліджуваного регіону [14].

Досить суворі екологічні режими визначають флорогенез і формування специфічного степового типу рослинності, до якого Є.М. Лавренко [9] зараховував трав’яні угруповання північного помірного поясу з домінуванням багаторічних довговегетуючих, переважно полікарпічних мікротермних (більш за все гемітермофільних) ксерофільних і часто склерофільних рослин, переважно дернинних злаків із родів Stipa L., Festuca L., Agropyron Gaertn., Koeleria Pers., Cleistogenes Keng., Helictotrichon Bess. та ін.

В орографічному та геоморфологічному аспектах зона Лісостепу в межах України досить неоднорідна. На Правобережжі виділяють такі структурні елементи, як Волино-Подільска та Придністровська височини. Досліджувані нами об’єкти репрезентують подільські лучні степи й остепнені луки, що розташовані в межах Подільської височини [2]. У недалекому минулому в цьому регіоні великі площі займали дубово-грабові та дубові ліси з домінуванням Quercus robur L., від яких на сьогодні залишились тільки незначні за площею ділянки. На вододілах, особливо на крутих схилах південної та близьких до неї експозицій, на малопотужних дерново-карбонатних ґрунтах формувалися фітоценози лучних степів. Подільські степи досить своєрідні за флористичним складом, і хоча у складі фітоценозів присутні види, що звичайно трапляються у східноєвропейсь- кому лісостепу, проте вони все ж ближчі до центральноєвропейського типу.

Повний текст