ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Питання взаємодії суспільства з природою на межі другого і третього тисячоліть вийшли на чільне місце в переліку проблем, без вирішення яких неможливі подальше існування та розвиток людської цивілізації. Глобальна екологічна криза, що охопила практично всі регіони земної кулі, поставила на порядок денний питання про кардинальні зміни в організації взаємовідносин суспільства з природою.

НА ЗДОБУТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ НАУКИ І ТЕХНІКИ

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку були ухвалені документи, в яких зафіксовані принципові положення нової концепції розвитку людства в майбутньому, що отримала визначення сталого (збалансованого) розвитку (від англ. sustainable development). В основу цієї концепції було покладено розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, економічних та соціальних проблем розвитку людства, вирішення яких можливе тільки на комплексній основі з урахуванням балансу інтересів розвитку природи і суспільства, всіх складових елементів, які в сукупності формують світову цивілізацію.

Придніпровський регіон є українським індустріальним центром, де природокористування — наймасштабніше, а взаємовідносини людини з природним середовищем найбільш конфліктні. Тому невипадково Національна академія наук України створила у цьому регіоні одну зі своїх базових наукових установ, а саме Інститут проблем природокористування та екології. Серед основних напрямів його наукової діяльності визначено розв’язання проблем вибору стратегії сталого розвитку техногенно навантажених регіонів України.

Реалізація моделі сталого розвитку вимагає залучення складної поліструктурної системи правових, економічних та інших механізмів. Що зроблено зараз у цьому напрямі в Україні та її регіонах? Нагоду поставити таке запитання дає висунення за ініціативою інституту на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки роботи колективу авторів «Наукові засади розробки і впровадження еколого-економічного механізму раціонального використання й охорони природних ресурсів».

З проханням про коментар ми звернулися до директора Інституту проблем природокористування та екології НАН України, члена-кореспондента НАН України А. Г. Шапара.

— Шановний Аркадію Григоровичу, в чому зміст тих теоретико-методологічних напрацювань авторів, що стали науковою основою впровадження еколого-економічного механізму раціонального використання та охорони природних ресурсів?

— Дослідження та аналіз проблем сталого розвитку дали змогу встановити, що загальна стратегія такого розвитку має базуватися на екологічних, економічних та соціальних складових за відповідного інституційного забезпечення в інтересах як сучасних, так і майбутніх поколінь. Екологічну складову сталого розвитку, як найбільш важливу, варто розглядати у двох аспектах: природно-ресурсному та природоохоронному. У зв’язку з цим перехід на засади сталого розвитку вимагає розробки та впровадження дієвого еколого-економічного механізму раціонального використання та охорони природних ресурсів, що враховує три основні складові: адміністративно-правову (концепції, стратегії, програми, плани дій, екологічні нормування, експертиза, аудит тощо), економічну (екологічні податки, пільги при оподаткуванні, позики на пільгових умовах тощо) та ринкову (торгівля правами на викиди та скиди, екологічні банки тощо).

Виконані дослідження теоретично об’єднані ідеєю еколого-економічної взаємодії як сутнісним змістом сучасних протиріч суспільного розвитку. Конкретно питання полягало в оцінці ризику, пов’язаного з виснажливим використанням природних ресурсів та із забрудненням навколишнього природного середовища. Цей ризик необхідно було всебічно дослідити, далі перейти до оцінки пов’язаного з ним збитку, в тому числі для здоров’я людей, визначити вартість запобіжних заходів і в цьому контексті сформувати систему, так би мовити, компенсаційних застережень — через фінансові важелі впливу на екологоорієнтовану поведінку суб’єктів господарювання та через фінансові механізми цільового накопичення коштів.

Візьмемо, наприклад, проблему відходів. Їх накопичення — це об’єкти постійного ризику для людей. Якщо вони розміщені в населених пунктах чи поблизу водних джерел — ризик зростає. Відповідно і плата має зростати. Загалом вона має визначатися, виходячи з необхідності створення фінансового підґрунтя для послідовної розбудови інфраструктури поводження з відходами — спеціалізованих полігонів з їх знешкодження та остаточного захоронення. Суб’єкт господарювання за обтяжливості для нього платежів має модернізувати виробництво, щоб зменшити його «відходність».

— Наскільки і де впроваджено розробки авторів цієї широкомасштабної наукової розробки?

— Загалом наукові результати роботи використано при підготовці більш ніж 45 законодавчо-нормативних актів, концепцій, програм та інших нормативних документів з питань екополітики. Серед них слід відзначити: Концепцію переходу України на засади сталого розвитку (проект 2010 р.), Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР, Закон «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17.01.2002 р. № 2988-ІІІ, Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води від 27.12.1997 р., закони України «Про відходи» (1998 р.), «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», (2000 р.), «Про державну геологічну службу» (1999 р.), «Про платежі за користування надрами» (проект 2009 р.), Національну концепцію впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва в Україні (постанова Президії НАН України № 233 від 26.10.2005 р.), Державну програму забезпечення сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки уранової сировини (затверджено постановою КМУ від 16.12.2004 р. № 1691), Державну цільову екологічну програму приведення в безпечний стан уранових об'єктів виробничого об'єднання «Придніпровський хімічний завод» (затверджено постановою Кабміну від 30.09.2009 р. № 1029), Концепцію рентної політики України (затверджено постановою КМУ від 05.08.2009 р.), Концепцію поліпшення екологічного стану гірничовидобувних регіонів України (схвалено постановою Кабміну від 31.08.2009 р.), Державну програму поліпшення екологічного стану вуглевидобувних регіонів України (2004 р.) тощо.

Економічна результативність розробок, оцінена опосередковано через створення і наповнення нових джерел доходів державного і місцевих бюджетів, становить понад сім мільярдів гривень.

Результати роботи відображено у 30 наукових монографіях, понад 200 наукових статтях, за її результатами захищено 11 дисертацій.

— Виконані дослідження вочевидь спиралися на міжнародний досвід. Якою мірою він послужився вченим у їхніх напрацюваннях?

— Міжнародний досвід загалом стосується ідеології застосування економічних інструментів для здійснення екологічної політики, також методології застосування ринкових інструментів формування джерел фінансування тощо. Відтак він служив потужним орієнтиром. Однак шляхи реалізації зазначених підходів є надзвичайно конкретними для кожної країни. Крім того, не слід забувати, що зазначений досвід — це досвід економічно розвинутих, благополучних країн.

В Україні досвіду застосування екологічних і ресурсних платежів не було. Відповідні напрацювання — як у науково-методичному, так і в нормативно-адміністративному відношенні — почали здійснюватися лише з кінця 80-х — початку 90-х років для впровадження принципів платності природокористування, що були лише проголошені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відправним кроком стала розробка Концепції платного природокористування, за якою були подальші наукові дослідження. Розробка еколого-економічного механізму здійснювалася за екстремальних умов кризового періоду, і в цьому сенсі вона не мала аналогій. Так, нормативна база за своїм рівнем мінімізувалася, підприємці мали звикати до самого факту плати, яка, однак, поступово оптимізувалася.

На цей час ми маємо розгалужений ринково-економічний механізм використання природних ресурсів на основі платежів як рентного, так і відтворювального і штрафного характеру. В активі авторів розробка платного порядку надро-, земле-, водо-, лісокористування та розміщення відходів.

Отримала наукове вирішення важлива державна проблема формування стратегії нормування антропогенного навантаження на водні та навколоводні екосистеми, які дали змогу розробити методику екологічної оцінки поверхневих вод, басейнів річок, кількісно та якісно відобразити їхній екологічний стан, визначити напрями вирішення проблеми відновлення природно-екологічної рівноваги в басейнах річок для забезпечення екобезпечного водокористування і збалансованого розвитку економіки. Обґрунтовано диференційовані платежі за воду для формування передумов переходу на самоокупну функціональну галузь водного господарства, вирішення проблем питної води.

Водночас знайшли подальший розвиток адміністративні процедури екологічного аудиту, а також регіонального екомоніторингу, який дозволяє не тільки оперативно фіксувати локальне забруднення, а й прогнозувати його розповсюдження на території. Істотно відрізняється від існуючих в окремих відомствах систем моніторингу розроблена авторами система чіткою ієрархічністю, модульністю й послідовністю етапів реалізації. Вона може бути адаптована як до антропогенних, так і до природних систем будь-якого порядку. Саме сукупність і взаємна компліментарність екологічного аудиту й екологічного моніторингу є основою інформаційного ресурсу ефективного управління природокористуванням на основі принципів сталого розвитку.

Для управління процесом переходу до сталого розвитку та оцінки ефективності використовуваних засобів розроблена та обґрунтована система цільових орієнтирів і обмежень із забезпеченням процедури контролю за їх досягненням (дотриманням). Цільові орієнтири виражені в інтегральних показниках, які характеризують: якість соціального розвитку суспільства в межах певної території (якість життя населення); якість навколишнього природного середовища; показники еколого-економічної ефективності виробництва і споживання. Показники сталого розвитку, необхідні для встановлення ступеня відповідності їхніх значень критеріям сталого розвитку і визначаються під час моніторингу реальних змін у соціально-економічній сфері, стані навколишнього природного середовища.

— Зараз у країні на порядку денному стоїть питання нового податкового кодексу як найважливішого інструмента реалізації державної екологічної політики. В ньому є розділи щодо екологічного податку, ресурсних платежів, рентної плати. Як кореспондується представлений на державну премію цикл робіт у прикладному плані із зазначеним документом?

— Співпраця з цих питань була досить тісною, зокрема в рамках відповідної робочої групи Мінфіну України. Вона дозволила нам узагальнити набутий досвід і закріпити свої позиції. Загалом же автори пройшли шлях від розробки Концепції платного природокористування до Концепції рентної політики в Україні, яка викликала свого часу широкий суспільний резонанс, і до імплементації отриманих напрацювань — у тому, що стосується еколого-ресурсного оподаткування — в проекті нового Податкового кодексу України.

Однак не можу не скористатися нагодою, щоб не сказати про деяку непослідовність проекту кодексу. Система ресурсних платежів у ньому виявилася фактично замороженою, їх збільшення обмежилося індексацією з урахуванням інфляційного фактора. Між тим рівень цих платежів є надто низьким і поступається не тільки європейському, а й російському та казахському. Відтак ми, по суті, консервуємо пільговий режим для природокористувачів.

— Ви зазначали, що і еколого-економічний механізм діє, і природокористування є платним, а от суттєвого поліпшення екологічної ситуації немає?!

— Почну з того, що рівень викидів, скидів у водне середовище, утворення токсичних відходів тощо останніми роками стабілізувався. В умовах зростання економіки це немало. Але незадовільну діяльність ми всі відчуваємо. Вчені протягом усього останнього десятиріччя доводили необхідність впровадження механізмів стимулювання товаровиробників, поступального підвищення нормативів. Адже через кризову економічну ситуацію їх було свого часу мінімізовано. Йшлося, зокрема, про індексацію нормативів оплати з урахуванням інфляційного фактора. Врешті таку індексацію уряд установив.

А проект Податкового кодексу України передбачає як підвищення екологічного податку, так і розширення бази відповідного оподаткування. Зокрема, за обґрунтуваннями вчених, у кілька разів зростає сплата за розміщення відходів, що дасть, нарешті, можливість створити спеціальний фонд для будівництва інфраструктурних об’єктів. Тобто шлях до європейських екологічних стандартів ми в Україні поступово торуємо, але, звичайно, бажано прискорити цей процес. Для цього є науковий потенціал та відповідні наукові розробки.

— Аркадію Григоровичу, в Україні постійно є проблема збалансованого екобезпечного водокористування. Наскільки ці питання розкриті в даній роботі?

— Ці питання розкриті досить широко, і всі розробки з цього напряму вже впроваджені чи ще впроваджуються в практичну діяльність профільних галузей економіки.

Судіть самі: щоб вирішити будь-яку водогосподарсько-екологічну проблему, необхідно напрацювати достатню нормативно-методичну базу, і вона розроблена авторами в повному обсязі — методика розрахунку антропогенного навантаження і класифікації екологічного стану басейнів малих річок України, упорядкування водоохоронних зон річок України, визначення екологічно допустимих рівнів відбору води з річок із метою забезпечення сталого функціонування їхніх екосистем, установлення і використання екологічних нормативів якості поверхневих вод, законодавчо-правове та науково-технічне забезпечення реалізації Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, методика оцінки економічної ефективності комплексного використання водних ресурсів у сучасних умовах, методика еколого-економічної оцінки заходів щодо усунення шкідливої дії вод від підтоплення, підзаконні акти до Водного кодексу України. І таких документів понад сорок. Ці документи в установленому порядку затверджені профільними міністерствами і відомствами.

У межах цього напряму підготовлено понад двадцять монографій, словників, довідників, енциклопедія, підручники. Зокрема, монографія «Водогосподарська екологія» в чотирьох томах, семи книгах (1860 с.), екологічні основи раціонального водокористування (640 с.), екологічна безпека в Україні (294 с.), енциклопедія водного господарства, природокористування, природовідтворення, сталого розвитку (1000 с.), довідники — малі річки України (294 с.), водні ресурси України (302 с.) тощо. Важко переоцінити роль і значення Правил експлуатації дніпровських водосховищ, які практично є конституцією при управлінні водогосподарським комплексом Дніпра — головної водної артерії України.

Ця література вже відіграла значну роль у відновленні природно-екологічної рівноваги на водних об’єктах України і має велике значення при підготовці майбутніх високоосвічених фахівців для галузей економіки України.

Усе це розроблено вперше, і таких документів не було не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі.

Автор:Валентина СКОРОПАДСЬКА

Джерело: «Демократична Україна»