Похорон заповідника. Екологи вимагають надання юридичного статусу унікальному мису Мартьян

Днями по вулиці Суворова, під стінами Української академії аграрних наук, пройшла маленька й на диво гучна похоронна процесія. Замість тиші й скорботи учасники «похорону» бряжчали та свистіли бiля маленької чорної труни з написом «Мис Мартьян». У такий спосіб активісти–екологи з Києва та Криму намагалися привернути увагу до проблем вищезгаданого заповідника.

Перед головним входом до академії похоронна процесія зупинилась, щоб сказати останнє слово про «померлого». В гучномовець оголосили, що прощальне слово скаже Володя, «тілоохоронець» покійного. Володя, точніше Володимир Борейко, директор Київського еколого–культурного центру, піднявся на сходи. «Ми з ним були майже одного віку, — почав він, — мені сорок, йому тридцять сім. Тільки от мені дали документи при народженні, йому — ні, й не дали досі. Доведеться ховати без документів. У нього нема юридичного статусу. Але ми не забудемо його, вічна йому пам’ять. А може, він ще воскресне, нашими загальними зусиллями».

Мартьян — маленький заповідник площею всього 240 га, включає в себе шматочок акваторії Чорного моря. Одна з принад цього місця — реліктові ліси з ялівцю високого, що ростуть лише на Південному березі Криму. Деревам — від 200 до 500 років. Сорок видів рослин, які тут ростуть, занесені до Червоної книги. На заповідній території живе більше тисячі видів тварин.

Мис уже 40 років визнаний заповідною територією, в 1973 постановою Ради Міністрів УРСР заповідник мав отримати юридичний статус. Тобто в нього мали бути чітко окреслені кордони. Та ці інструкції лишились лише на папері. У 1992 році з’явився Закон «Про природно–заповідний фонд України», згідно з яким усі природні заповідники — це самостійні юридичні особи й у них мають бути своя дирекція, персонал, охорона, а головне — кордони. У 1999 році Верховна Рада видала постанову, згідно з якою Українська академія аграрних наук (а саме в її віданні перебуває мис Мартьян) мала у двомісячний термін вирішити питання щодо надання статусу юридичної особи всім підвідомчим заповідникам та національним природним паркам. Але й досі не окреслено, де закінчується заповідна територія, а мис навіть не має акта на землю. Тож заповідник перетворюється на звичайну зону відпочинку. Туристи безконтрольно потрапляють на його територію, охорона там суто формальна, заповідну акваторію не стережуть від човнів. Та не це найбільше турбує екологів, а те, що територію заповідника почали потихеньку забудовувати елітними дачами.

Київські екологи подали позов до суду, але Господарський суд у розгляді справи відмовив. Попри цю невдачу, зазначає Володимир Борейко, природоохоронці й далі боротимуться за заповідник. Адже саме так десять років тому довелося воювати й за статус заповідника «Асканія–Нова».

Автор: Роман СЛИВКА

Джерело: "Україна Молода"

Добавить в: