Основна маса резонансних екологічних публікацій останніх років пов’язана з відомими прізвищами або різким погіршення умов життя людей.

Жоден популярний засіб масової інформації в Україні не має журналістів, які би спеціалізувалися на екологічній тематиці. Ті ж, хто готує статті на екологічні теми, як правило є журналістами «широкого профілю», або новинарями. У результаті екологічна тематика висвітлюється на шпальтах переважно в форматі сьогоденних новин. Без екологічної спеціалізації новинарі лише дотично торкаються питань довкілля і, відповідно, не мають часу і можливостей ґрунтовно розібратись у проблемах. Тому значну частину новин, які мають відношення до довкілля, знаходимо в ЗМІ у формі «халеп» (згоріло, забруднило, забудувало, пристрелило), в яких зовсім не розкрито причини цих проблем. Екологічна інформація в такій формі не відіграє просвітницької ролі, і не зрозуміло, для чого вона взагалі потрібна. Що більше новина пахне смаженим, то краще. Новини з негативом значно краще продаються. ЗМІ стрімко жовтішають.

Популярних друкованих ЗМІ, цілком орієнтованих на екологічну тематику, практично немає, тож про проблеми довкілля українці дізнаються переважно з новин-халеп.

Щоб підготувати цей експеримент, мені довелося розшукати досить вузьке коло людей, які є журналістами і які регулярно та якісно висвітлюють екологічні проблеми. До всіх цих журналістів я звернувся з питаннями про ставлення їхньої аудиторії до проблем довкілля. Переглядаючи відповіді, я дивувався, наскільки близькою є думка більшості з них. Опитування показало, що журналісти намагаються писати про дійсно актуальні екологічні проблеми, а люди пробігають їх очима, цікавлячись, як висловилася Наталя Горбань, «всім іншим, про що пишуть газети». Найбільш цікавими для пересічного українця виявилися проблеми його власного екологічного благополуччя, а найбільш резонансними екологічними темами останніх років – ті, що пов’язані з відомими прізвищами, гострим протистоянням проти когось або різким погіршення умов життя людей.

Більшість висловлювань у цьому огляді належить саме журналістам.

«Наскільки людям цікава екологічна тематика як така? Чи є вона рейтинговою в принципі?». 4/5 опитаних журналістів вважають, що екологічна тематика є рейтинговою і хвилює людей. Але екологічні теми цікаві людям, за словами Івана Бабошина, «рівно настільки, наскільки вони зачіпають їхнє здоров’я і гаманець безпосередньо». П’ята частина журналістів упевнена, що екологічні проблеми як такі не викликають інтересу пересічних українців і, як зазначає Наталія Ковалевська, «в форматі країни і планети, цікаві доволі вузькому колу людей, небайдужих до природи і майбутнього». На думку Олени Афанасієнко, цікавість до проблеми і журналістів і простих людей сильно залежить від масштабів екологічного лиха. Тема спалювання сміття може зацікавити міські ЗМІ, проте розлив нафти і вимирання всього живого намагатимуться показати всі канали.

Нерідко ключовими словами повідомлень у ЗМІ про екологічні проблеми є не власне екологічний бік, а щось інше: відомі прізвища, кількість втрачених домівок і життів. Галина Титиш пояснює це прагненням самих ЗМІ бути рейтинговими: «Рейтинговим матеріал роблять дотичність до влади, корупційних схем тощо, як приклад, історія з джипами і сином Януковича».

Проте в руках журналістів – важіль виховання українців. «Екологія ніколи не приносила рейтингів. Це спосіб мислення, стиль життя, – до цього треба дорости, – каже Олександр Піддубний. – А рейтинги приносять речі, які апелюють до базових рефлексів (виживання, розмноження) з усіма похідними. Те ж, що в нас робить рейтинги, людину не вирощує».

На питання «Які, на вашу думку, теми найбільше цікавлять людей? Що їх більше хвилює, а що просто цікаво знати з екологічної тематики?» майже всі коментатори одноголосно відповіли, що пересічних людей цікавить перш за все те, що ближче до них – будь-що, що зачіпає їх особисто, а не екологічні проблеми, які є актуальними в принципі. Саме такими є проблеми, з якими люди звертаються до журналістів та на які відгукуються після матеріалів ЗМІ. «Не важливо, наскільки глобальна ця проблема – тліюче звалище в кілометрі від дому хвилює більше, ніж аварія на Фукусімі» – підсумовує Наталія Ковалевська.

Ігор Тихолаз пояснює, що так виходить тому, що широкий загал людей, навіть тих, які мають безпосередню зацікавленість у захисті та охороні водних біоресурсів, наприклад, рибалки-любителі, активно не цікавляться цією тематикою. Люди й досі не вірять, що вони самі можуть щось вдіяти супроти цих бід. Звісно, люди більше цікавляться надзвичайними випадками: перебігом екологічних катастроф, масових винищень, заморів тощо. Однак мало хто цікавиться причинами та наслідками цих надзвичайних подій.

Тому цікавими для людей переважно стають такі теми (в порядку спадання):

• утворення стихійних сміттєзвалищ,
• чистота повітря (зокрема, сезонне випалювання рослинних решток, діоксини, пожежі на торфовищах і в лісах),
• вирубування дерев у парках,
• якість питної води, яка може погіршитися,
• санітарний стан водойм і чистота пляжів,
• проблеми безпритульних тварин (когось хвилює їхня агресія, інші переймаються тим, щоби з ними гуманно поводилися),
• вирубування лісів,
• екологічна безпека продуктів харчування,
• забудова річкових заплав «хатинками» небідних людей,
• статті про подорожі в дику природу, особливо про доступні по грошах і відстані.

Будь-який еколог чи природоохоронець зізнається, що екологічні проблеми важко пояснити людям, оскільки вони нерідко складні для розуміння, малоцікаві та ще й абстрактні. Журналістові, який пише про них, також доводиться з цим стикатися.

«Для заспокоєння, людям цікаво послухати про нові досягнення у сміттєпереробці, нові альтернативні види енергії, екологічне паливо. Приємно слухати про відновлення лісів, створення нових заповідних територій, – каже Ольга Бродська. – А от про те, як усе погано, вже слухати нікому не хочеться». Проте за це українці нерідко жорстоко платять власним здоров’ям і добробутом, як-от у випадку складування сміття на берегах річок або вирубок у Карпатах, після чого гуцульські оселі впереміш зі сміттям зносять за собою повені. «Наприклад, завод може вплинути на здоров’я людей після того, як він кілька років пропрацює, – пояснює Мар’яна Вербовська. – Натомість популярністю і рейтингом користуються ті теми, які от-от впливатимуть і шкодитимуть». Анонімний телерепортер із сумом констатує, що ЗМІ зазвичай показують лише те, що має сильний резонанс, а це переважно проблеми, які вже мають певні наслідки, а не які гіпотетично матимуть (на жаль).

На питання «Які важливі екологічні теми складно пояснити людям?» учасники експерименту переважно відповіли міркуваннями, а не списками конкретних тем. «Важкопідйомними» виявилися теми, як висловилась Ольга Бродська, «про те, чого люди не бачили на власні очі». Такими є атомна енергетика, танення льодовиків, глобальне потепління, законодавчі аспекти, посадка лісу в степу та інші проблеми, на яких розуміється лише вузьке коло фахівців. З іншого боку, важко пояснити, що саме у щоденних дрібницях полягає стан довкілля і що подекуди варто відмовлятися від зручних та водночас руйнівних звичок. Тут мова і про енергозбереження в оселі, і про те, що не варто викидати сміття просто на вулиці…

Наталя Горбань пояснює це так: «Складно писати про зміну клімату так, щоби це було близько для нашого читача і не сприймалось як роздуми, скажімо, про Венеру чи Марс...».

У своїй відповіді на це ж питання Андрій Заморока чітко зауважив, що більшість людей вважає: екологічні події відбуваються десь далеко і їх не зачеплять. Тому й розбиратися в них не збираються. А це зовсім не так.

Анонімний телерепортер вважає: складно не пояснити, що і як... складно переконати, що від людей щось залежить. Ти йому: «Чого ти смітиш тут? Це ж твоя країна! Тобі тут жити!», а у відповідь чуєш: «Так від цього ж ніхто не помре»...

Підсумовує відповіді колег Ігор Тихолаз: «Найважче пояснити те, що люди частково є самі винуватцями багатьох екологічних проблем. Те, що їхня пасивна громадська позиція призводить до чиновницького свавілля, що закриваючи очі на ці лиха, вони мовчки потурають виникненню інших – ще більших катастроф. Як пояснити людині, що треба власноруч захищати природу, коли вона сама після чергового пікніка чи риболовлі залишає на березі та у воді купу сміття?».

Найбільш резонансними екологічними проблемами останніх років в Україні опитувані назвали такі (в порядку спадання):

• вирубка лісів,
• спроби скоротити, скасувати або просто забудувати заповідні території маєтками олігархів (окремо частина опитаних назвала конкретну ситуацію, коли міністр Табачник намагався скасувати природний заповідник «Розточчя»),
• забруднення річок та морів відходами, зниження якості питної води,
• проблеми утилізації твердих відходів,
• повені в Карпатах та руйнування ними людських осель,
• забудова заказника «Жуків острів», намивання піску і вбивство захисника острова Гончарова,
• джипінг на заповідних територіях, участь у джипінгу VIP-персон,
• протистояння у харківському Парку Горького між жителями міста та мером Кернесом, конфліктні забудови в Києві,
• використання кіотських коштів, призупинення торгівлі ними та заангажованість у цьому Тимошенко,
• браконьєрські полювання за участю політиків та олігархів.

Як бачимо, основна маса екологічних резонансів останніх років таки пов’язана з відомими прізвищами або різким погіршенням умов життя людей.

Майже ніхто з опитаних нами журналістів не зміг згадати достовірно таких випадків, коли екологічну проблему ліквідували після того, як вона потрапила в ЗМІ. Більшість таких проблем, вирішених за активного сприяння журналістів – це громадські кампанії, в яких були листи громадян до чиновників, акції громадських організацій, статті та репортажі журналістів. Завдяки таким кампаніям в Україні заборонили весняне полювання на гусей, зменшили масштаби торгівлі первоцвітами та спалювання листя; нещодавно не допустили ліквідації заповідника «Розточчя», будівництво дороги через заповідник «Горгани», не дали скасувати програму формування екомережі (до речі, ще одна тема, важливість якої важко пояснити пересічному читачу). В Києві розголос у ЗМІ змусив владу відмовитися від деяких скандальних забудов, наприклад, на вулиці Березняківській, також завдяки ЗМІ не побудували сміттєспалювального заводу на Троєщині.

Приклад такої кампанії наводить Ігор Тихолаз: «Завдяки участі в екологічному рейді більше трьох десятків журналістів провідних українських ЗМІ вдалося прикрити цілий підпільний браконьєрський завод на річці Рось, Черкаська область. І завдяки широкому розголосу в ЗМІ вдалося зменшити наслідки екологічної катастрофи на Київському морі в 2010 році, коли сталося придушення сотень тон риби внаслідок скидання води ГЕС: було заборонено промисловий вилов до кінця року у верхній ділянці Київського водосховища та зменшено на 30–50% ліміти на видобуток аборигенних видів риб». Але найчастіше публікації призводять до перевірок, а не до остаточного подолання проблеми.

Лише одна людина з усіх опитаних пригадала індивідуальний досвід подолання конкретної екологічної проблеми силами журналістського пера. Розказує Наталя Горбань: «Є випадок, коли я вважаю, що мій матеріал до цього доклався. Я телефонувала в різні служби і казала, що в мене розбився ртутний термометр. Там мені радили або викинути ртуть із термометра в сміття, або ж в унітаз. Матеріал вийшов на першій шпальті. Переказували, що в МНС дуже через це нервувалися, викликали мене на розмову. Через кілька місяців після публікації з’явилася служба, що приймає ртуть від громадян (навіть якщо це трилітровий слоїк чи розбитий термометр), і коли дзвониш в СЕС чи МНС кажуть: "Здайте, і в жодному випадку не викидайте ртуть у смітник". Минулого року у Львові назбирали більше 40 кг ртуті. Якби не було куди здати – більша частина цієї кількості потрапила б у довкілля».

Окремою сторінкою участі ЗМІ у подоланні конкретної екологічної загрози, звісно, є ситуація із трофі-рейдом двохсот джиперів на чолі з Віктором Януковичем – молодшим через поліські заповідники влітку цього року. Маршрут автопробігу справді змінили після втручання ЗМІ, а сама тема стала найбільш згадуваною в ЗМІ екологічною темою у 2011 році. «Щоправда, на ширші проблеми, де простої зміни маршруту недостатньо, ЗМІ майже не мають впливу. Скільки ми розповідаємо чи то про Калуські затоплені кар’єри, чи то про вирубку карпатських лісів, нічого не змінюється», – додає Ігор Андрющенко.

Проте нинішня ситуація не повинна лишатися незмінною. «Екологічна тема має стати найрейтинговішою, – каже Ольга Бродська. – Люди мають право знати, що відбувається, долучатися до певних подій і зрушень і власними руками рятувати планету. Або принаймні знати, що хтось це робить замість них». Від активності журналістів змінюється думка людей про екологічні проблеми. «Особливо це стосується тем, які формують особисте ставлення людей до проблеми, яке переростає в активну діяльність, – вважає Ніна Жежера. – Це теми стерилізації безпритульних тварин, винищення первоцвітів навесні і новорічні ялинки взимку. Люди активно реагують на проблему – від пасивного “не купую сам і іншим не раджу” до активного “викликаю міліцейський наряд або кличу на допомогу екологів”. Таких людей стає чимдалі більше».

В загальних рисах, наші коментатори пророкують незначні і переважно локальні зрушення в найближчому майбутньому, або й імовірне погіршення ситуації. На думку Андрія Замороки, нинішній стан речей не вселяє надії на кардинальні зміни в державному управління щодо екологічної ситуації в Україні, а також вирішення екологічних проблем.

Проте майже всі вони сподіваються, що в наступні п’ять років люди почнуть розумніше ставитися до проблем сміття і забруднення річок (мабуть тому, що санітарний стан навколишнього середовища почне загрожувати здоров’ю), держава стане на шлях енергоефективності (і скоріш за все через подорожчання електроенергії); сподіваються, що поступово зросте кількість заповідних територій і що люди почнуть ставитися до них значно відповідальніше, а покарання за порушення природоохоронних законів будуть частіше знаходити винуватців. Справді, журналісти не можуть пророкувати майбутнього і, як каже Ольга Бродська, «за наступні 5 років може статися все що завгодно. Кінець світу, наприклад. Але варто сподіватися, що принаймні збільшиться кількість велосипедистів, сонячних батарей, вітряків і байбаків :))), а також людей, які не для галочки переймаються екологічними проблемами. І якщо в найближчі п’ять років ми не знищимо нашої планети, це вже буде великим досягненням».

Оскільки ми говоримо про журналістів, які готують матеріали про екологічні проблеми, не можу не завершити статтю реплікою, яка виявилася серед відповідей поза поставленими питаннями. В додаток до самих відповідей Олексій Бурковський додав фактично звернення до колег-журналістів: «Я впевнений, що екожурналіст повинен систематично і постійно пояснювати людям найголовніше:

1. Потрібно рятувати природу заради природи, а не заради людини, оскільки людина – частина природи і неможливо бути здоровим у нездоровому довкіллі.

2. Екологічні проблеми не вирішуються технічними засобами, оскільки вони народжені людським менталітетом та нездоровими потребами. Неможливо вплинути на психологію людини, “хворої” на культ споживання, за допомогою сонячної електростанції або вітрогенераторів. Щоби врятувати природу, потрібно міняти не технології, а людину, і переорієнтовувати її потреби».

Зі свого боку дякую учасникам експерименту за відвертість, яка, буває, й неприємно вражає в болючі місця. А решті журналістів нашої країни від імені більшості опитаних хочеться подякувати за обговорення екологічних проблем у ЗМІ та побажати робити це якомога частіше.

В експерименті брали участь: Наталя Горбань, Ніна Жежера, Ольга Бродська, Олексій Бурковський, Олег Листопад, Наталія Ковалевська, Андрій Заморока, Ігор Тихолаз, Дмитро Дерій, Галина Титиш, Ігор Андрющенко, Іван Бабошин, Олександр Піддубний, Мар’яна Вербовська, Марія Лєбєдєва та Олена Афанасієнко. Ще троє журналістів забажали лишитись анонімами.

Источник: Інформаційний портал ГО «Телекритика»

Читайте также: